«Я історик, а знання минулого важить дуже багато в російсько-українській війні. Буде важити не менше, коли війна, а, точніше, її гостра фаза, закінчиться – для сучасного покоління і наступних теж. Так розпорядилася історія, від неї не втечеш. Щоб вижити, українці повинні обірвати зв’язки з Росією – культурні, мовні, релігійні, економічні, побутові. А це важко, бо ми зрослися за декілька століть, сучасне покоління до лютого 2022 р. не знало, в якій цивілізації живе, – євроатлантичній чи євразійській. Частіше за все воно навіть не задумувалося над такими високими матеріями. Вже пролилося багато крові, буде ще більше. Але питання стоїть так: або загинемо ми всі (не обов’язково – фізично), або загине частина, а ми всі завдяки цій частині виживемо і опинимося в Європі. <...> Від Росії йде екзистенційна небезпека, – стверджує виконувач обов’язків головного наукового співробітника відділу історії України 20–30-х рр. XX ст. Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький у своїй статті «Історія як зброя. Чому я залишаюсь в Києві?» для інтернет-ресурсу «Ділова столиця» («Dsnews»). – Мені є що сказати про існування і трансформацію цієї матриці. Я професійно займаюсь історією України від старших курсів університету, тобто дві третини століття. Я можу дещо розповісти про імперіалізм російських царів, і особливо – про його трансформацію в комуністичній Росії і поглинутих нею національних республіках, тобто про ту країну, яка втиснула в свій державний герб земну кулю.
Це моя зброя, і у відповідь на запитання, чому я залишився в Києві, можу відповісти коротко: пишу підсумкову книгу, яка повинна показати зрощення дореволюційної імперіалістичної спадщини з російським комунізмом. Назва книги – «Радянський комунізм в Росії та Україні (1917-1923): міфи і реальність ленінської доби». <...> Це — осмислення природи російського тоталітаризму, абсолютно не схожого ні на німецький нацизм, ні на італійський фашизм. І набагато більш небезпечного для людства, а головне – для України, яка прилягає до Росії багатьма кордонами. Йдеться не стільки про ядерну зброю, йдеться про те, що комуністична матриця, накладена на душу народу, спотворює її. Людина зі спотвореною душею втрачає людську подобу і стає здатною на будь-який злочин, не обов’язково проти представників іншого народу. Часом — проти зовсім близьких людей, згадаємо павліків морозових. <...> Ті, хто не жив десятки років в умовах російсько-радянського комунізму і не був просочений ним наскрізь, до останньої краплини і клітини свого організму, не зможуть розповісти людям про небезпеку, що лине від Росії так, як розповім я. <...>
...я переконаний, що ми відіб’ємося від російського монстра. Постійно відчуваю, що живу в переломний час. Той час, що розпочався з 1654 року, – вже вичерпаний».