Яким був внесок України у перемогу країн-союзниць у Другій світовій війні і як росія спотворює історію? Чи коректно порівнювати нацизм із більшовизмом? Чому спадок радянського тоталітаризму важко викорінити з суспільного життя і політичних практик? Про все це в ефірі телеканалу «Апостроф TV» розповів виконувач обов’язків головного наукового співробітника відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький.

Автор ілюстрації – Peter Schrank (джерело: economist.com)

«Поза СРСР ніхто не називав Другу світову війну Великою вітчизняною, бо ця війна почалася не 1941, а 1939 року і поширилася на всі континенти, крім Антарктиди, – говорить учений. – У бібліотеці нашого Інституту був 6-томник Вінстона Черчилля «Друга світова війна», за який йому присуджено Нобелівську премію з літератури 1953 року (це видання переклали російською мовою для дуже обмеженої аудиторії, а в Інститут його привезли співробітники, які брали участь в установчій сесії ООН), та й багато інших тематичних праць. Але широкий загал на пострадянських теренах почав осягати масштаби Другої світової лише з 1991 року.

У сучасних російських шкільних підручниках, на жаль, знову пропагується радянська концепція цієї війни. Перемога у Другій світовій – це, напевно, найбільше з присвоєних росією досягнень СРСР. Причому на цю перемогу СРСР був приречений, адже Гітлер фактично штовхнув Сталіна у бік держав-союзниць, які значно перевершували країни «осі зла» (Німеччину, Італію, Японію) за резервами – людськими ресурсами, корисними копалинами тощо.

Гітлер планував «блискавичну війну» (бліцкриг) і швидку перемогу, що не вдалось йому ніде. Німецька армія, по суті, «розчинилася» на величезних просторах СРСР: адже щоб їх контролювати, потрібна була велика воєнна сила. Але Гітлер був близький до перемоги, бо українці були готові миритися з німецькими окупантами, доки ті поводилися з ними по-людськи. Німецькі війська пройшли територію України доволі легко і вже за пів року опинилися на Північному Кавказі, а потім і під стінами Сталінграду. Та вже ближче до кінця 1941 року стало зрозуміло, що нацисти чинять геноцид проти українського народу, передусім євреїв, що гітлерівський Рейх не хоче співіснувати з українським населенням на українській землі. Терени від Криму до Балтійського моря планувалося всуціль заселити німцями і, можливо, деякими іншими європейськими народами. Українцям же готували долю рабів, депортованих, убитих. <…>

Росія знецінює український внесок у спільну перемогу в Другій світовій війні, але науковці давно його проаналізували, задокументували й оприлюднили у своїх публікаціях, а також в українських шкільних підручниках. Крім того, СРСР ніколи не опинився б серед переможців без західної підтримки, зокрема без ленд-лізу – американської техніки, американського бензину, американського алюмінію тощо. Під час війни я був дитиною в окупованій спочатку румунами, а потім німцями Одесі і, пам’ятаю, як після перемоги вперше скуштував фініки (які люблю досі) й жувальні гумки з американських посилок. Тобто США навіть їжею рятували десятки мільйонів радянських громадян. Новий американський ленд-ліз спрямований уже проти росії і для допомоги Україні.

Я не прибічник порівняння путіна з Гітлером, але можна порівнювати соціально-економічний і суспільно-політичний лад нацистської Німеччини та СРСР (а тепер і сучасної росії). Якщо фашизм, нацизм є тоталітаризмом правого штибу, за якого держава відокремлена від суспільства, стоїть над суспільством, то в лівому тоталітаризмі – створеному Леніним більшовизмі – держава різноманітними засобами проникає на всі рівні існування суспільства: за лінією партії – це піонерія, комсомол, жіночі й ветеранські відділи тощо; за лінією рад – усі засоби державного регулювання; за лінією чекістів – сотні тисяч завербованих інформаторів (сексотів). Тож суспільство нічого не могло вдіяти з такою державою. СРСР розвалився не тому, що йому хтось загрожував ззовні чи зсередини. Скільки було в Україні дисидентів за 20 років? Близько тисячі на 50 мільйонів населення. То чому ж розвалився СРСР? Бо світ перейшов до інформаційного суспільства, змінилися технології. Сучасна росія в умовах санкцій, фактично, повертається до тих же технологій, через які розвалився СРСР. Тому я певен, що й росія розвалиться. Не можу сказати – коли. Ніхто цього не знає.

Сучасне російське суспільство (як і, різною мірою, інші пострадянські суспільства) – продукт негативного радянського політичного відбору. Інакодумців за часів СРСР або знищували, або депортували, або «перевиховували». Виживав той, хто погоджувався співіснувати з владою. Тож останні покоління «радянських людей» уже були переважно такими, якими їх виховали. І досі залишаються. Головні їхні пріоритети – телевізор і холодильник. Хоча під час перебудови росія вела перед, бо її інтелігенцію не переслідували так, як українську. Але, зрештою, перемогла в росії не інтелігенція, і навіть не олігархи, а силова структура – спецслужба (КДБ/ФСБ)».