Енеолітична експедиція Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України у складі наукових співробітників відділу археології цього Інституту кандидатів історичних наук Андрія Гавінського та Яни Яковишиної продовжує вивчати поселення культури лійчастого посуду на горі Лисівка у Винниках (Львівська область). Дослідження здійснюються у співпраці з Історико-краєзнавчим музеєм м. Винники, Львівським національним університетом імені Івана Франка й Інститутом археології Жешувського університету (Польща).

Культура лійчастого посуду – одна з найбільших європейських спільнот IV тис. до н. е. Її південно-східна межа пролягає верхів’ями Дністра й Західного Бугу в межах сучасних Львівської та Волинської областей України. На шляху її подальшого просування на схід стояла могутніша трипільська культура. Переважна більшість відомих науці поселень культури лійчастого посуду в цьому регіоні локалізуються на височинах, які часто називають горами.

Селище у Винниках займає видовжене, трикутноподібне у плані пасмо гори Лисівка, яка має висоту 321 м над рівнем моря і є домінантним пунктом над широкою (завширшки в кількадесят кілометрів) долиною річки Маруньки. З погляду захисту, гора має вигідні природні переваги зі стрімкими схилами із трьох боків і рівним, зручним для заселення майданом. Представники культури лійчастого посуду обрали таке місце не випадково. Вони перебували там доволі довго, будували міцні глиняні житла, господарські об’єкти, займалися землеробством, виробництвами, розводили домашніх тварин тощо.

Відчуваючи певний неспокій у цій прикордонній території, мешканці Лисівки вирішили убезпечити себе додатковими штучними укріпленнями. Наприклад, із доступного західного боку поселення було викопано рів, візуальні контури якого простежуються й сьогодні. Його заклали у місці, де рівна площина гори різко понижується до наступної тераси. Отже, з огляду на глибину рову (1 м), перепад висоти на підступах до селища становить 1,5–2 м.

Цьогорічні археологічні дослідження встановили, що над цим дугоподібним ровом завдовжки 80 м, паралельно до нього пролягала ще й лінія частоколу, яка додатково захищала поселення. Об’єкт має певні конструкційні особливості. Спершу будівничі цієї стіни викопали ровик завширшки 30 см й завглибшки до 50 см із прямими стінками й рівним дном. У нього одну біля одної вставляли, а часто й забивали колоди із загостреними кінцями, сліди яких чітко простежуються на повздовжньому перетині ровика. Якщо діаметр колоди перевищував 30 см, її вбивали у «фундамент», і круглі сліди від цих стовпів зараз яскраво простежуються на його краях.

Сліди ровика від частоколу та скупчення глиняної обмазки

Скупчення глиняної обмазки та сліди «фундаменту» частоколу

Скупчення глиняної обмазки

Рештки обмазки

Понижений рівень ровика частоколу

Наближений вигляд ровика частоколу

Сліди стовпів від частоколу

Повздовжній переріз ровика частоколу

Фрагмент повздовжнього перерізу ровика зі слідами стовпів

Поряд із цим об’єктом археологи зафіксували скупчення глиняної обмазки завтовшки 10 см, перемішаної з чималою кількістю дрібного деревного вугілля. Її випал в окремих місцях міцний і має цеглястий колір, в інших – дуже слабкий, тож фрагменти глини ледь помітні серед заповнення ґрунту. На поверхні цієї глиняної обмазки не помітно відбитків дрібного пруття (як, скажімо, від решток стін житлових споруд), але знайдено кілька потужних шматків зі слідами округлостей великих діаметрів. Простір навколо частоколу не забудовано, в розкопі не виявлено жодних інших стаціонарних споруд. Ці факти дають ученим підстави припускати, що виявлене скупчення обмазки є рештками глини, якою обмазували частокіл для його зміцнення й усунення щілин у ньому.

Важливими у датуванні виявленої конструкції є кілька моментів. В окремому місці цей ровик перерізає яма межановицької культури доби бронзи, що свідчить про більш ранній час його створення. Крім того, рів залягає на рівні обмазки, яка його частково накриває. Зрештою, в його заповненні й на дні виявлено виключно керамічний матеріал культури лійчастого посуду, з якою археологи і пов’язують ці укріплення. З інших археологічних культур на пам’ятці знайдено кілька патинованих пізньопалеолітичних крем’яних знарядь і близько десятка уламків кераміки волино-люблінської культури. Крім згаданої ями доби бронзи, інших стаціонарних об’єктів не зафіксовано. Отримані лабораторні дати й аналіз рухомого матеріалу дають науковцям змогу приблизно датувати поселення культури лійчастого посуду на горі Лисівка у Винниках межами 3500-х років до н. е.

Майбутні дослідження зосереджуватимуться на пошуках другої лінії частоколу, зафіксованої на плані геомагнітного сканування, а також на розкопках входу до поселення, який розташовується у найвищій ділянці між розривами рову.

Зроблене відкриття породжує важливі питання й дискусії про стан внутрішньосуспільних і міжкультурних відносин на пограниччі з трипільською культурою. Укріплені поселення не є чимось новим в енеолітичних культурах Центрально-Східної Європи – така традиція відома на великій території й у різний час. Щоправда, зафіксувати їх вдається вкрай рідко. Селище на горі Лисівка у Винниках є одним із небагатьох таких пунктів на широких теренах південно-східної групи цієї культури і першим виявленим на Заході України. Виконавці досліджень сподіваються, що результати їхніх попередніх і цьогорічних розкопок стануть одним із кроків на шляху виявлення інших подібних об’єктів, зокрема в Україні.