Які головні тенденції характерні для сучасних світових демографічних процесів? Чим українські мігранти в Європі відрізняються від африканських і азійських? Як українська економіка має розвиватися після війни? Про це й інше в інтерв’ю аналітичній платформі «Аналізуй» розповіла академік-секретар Відділення економіки НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України академік Елла Лібанова.
 Академік Елла Лібанова (автор світлини – Назарій Мазилюк; джерело – інтернет-видання «Українська правда»: pravda.com.ua) |
Новітнє переселення народів
«Світові демографічні процеси розвиваються за своїми законами, доволі однаковими для всіх країн. Якщо стисло: збільшується тривалість життя і, відповідно, знижується смертність, особливо в молодому й середньому віці; знижується народжуваність; шаленими темпами зростає міграція, котра є головним каналом глобалізації.
Що для світу змінила наша війна? У рази зросла міграція з України до інших країн. Дуже сподіваюся, що сильно зросла й міграція з росії. Але оце й усе. Протягом усього ХХ століття і вже у ХХІ столітті люди прагнули виїхати з Африки й Азії до Європи. Не думаю, що проблеми з українським зерном кардинально змінять цей процес, хоча, можливо, дещо посилять його. Проте так само путін може розраховувати, що проблеми з енергопостачанням в Україні збільшать приплив українців до Європи. Це чинники приблизно однакового значення.
…Чому до українських мігрантів у Європі ставляться інакше, ніж до азійських і африканських? Річ у тім, що з України приїжджають люди абсолютного іншого рівня підготовки. Це переважно молоді, освічені, кваліфіковані, впевнені у собі, підприємливі особи. Зараз пересічна українська мігрантка в Європі – це жінка з двома дітьми. Проте будь-яка українська жінка не поїде до іншої країни – для цього вона повинна мати риси, про які я сказала. І хоч європейці цього не визнають, але вони не надто зацікавлені у поверненні українських мігрантів додому. Бо це якісна робоча сила, а населення Європи невпинно старіє, компенсуючи депопуляцію саме за рахунок міграційного припливу.
Нинішні російські мігранти – здебільшого люди з грішми, упевнені (або принаймні сподіваються), що знайдуть роботу за кордоном. Вони теж мають вищий рівень освіти і кваліфікації та конкурентну професію. Чи намагатиметься ще більше росіян виїхати за кордон і як їх прийматимуть в інших країнах – побачимо. Дуже серйозна проблема постане, якщо частина росіян і білорусів зберуться емігрувати, наприклад, до України.
Гадаю, після війни спостерігатиметься також масштабний відплив населення зі Сходу України до росії. У цьому регіоні економічні проблеми будуть не головними. Там можна побудувати нову, сучасну економіку, але хто в ній працюватиме? На жаль, мешканці окупованих частин Донецької та Луганської областей майже дев’ять років перебували під впливом (і, слід визнати, дуже ефективним) російської пропаганди. І, чесно кажучи, я не знаю, як працювати з цими людьми, як «перетягти» їх на українські рейки. Навіть Крим, вочевидь, буде менш проблемним.
Що ж стосується самої росії, то, як мені видається, після поразки у війні там неминучі певні рухи, відцентрові процеси. Адже у ХХ столітті в світі майже не лишилось імперій. Чи не єдиною був Радянський Союз, тепер це росія. Гадаю, остання імперія теж має розвалися».
Країна мрій
«Після війни на українців чекає багато щоденної, буденної, важкої роботи. Але я не вважаю, що ми маємо щось кардинально змінювати у своєму ставленні до роботи. Якби ми аж так погано працювали, чого б на нас так охоче працевлаштовували в Європі?
Поза сумнівом, українці вже європейці. Багато в чому навіть більші європейці, ніж решта. Хіба не ми зараз б’ємося за європейські цінності? Не так багато речей нам слід усвідомити. Головна з них: ми всі рівні перед законом, і покарання за його порушення має бути невідворотним.
…Нагадаю, всі міністри освіти європейських країн на зустрічі, що відбулася кілька місяців тому, відзначили дуже високий рівень підготовки українських школярів і студентів, які зараз вимушено живуть і навчаються в Європі. Тож не варто гребувати нашою освітою. Так, вона має недоліки (як, зрештою, і в будь-якій країні), але я не вважаю, що ми маємо докорінно змінювати нашу систему освіти. І не вважаю, що потрібно докорінно змінювати нашу систему охорони здоров’я. Як виявилося, публічні послуги в Україні надаються швидше, ніж у Європі. І вони доступніші. У нас доступніший і дешевший інтернет. Тобто не все так погано в нашому королівстві. Варто не «руйнувати все до основи», а думати, як поєднати надбання європейців із тим, що ми вже маємо. А багато чого у нас не гірше, ніж у них. Наприклад, я мрію, щоб Україна перетворилася на медичний хаб (не лише у стоматології та гінекології) для всієї Європи. Технології можна опанувати й удосконалити, а інфраструктуру – розбудувати, якщо є кадри. А кадри є, і доволі непогані.
…Я цілком певна, що «план Маршалла» для України буде. Не тому, що Україна не може без цього вижити, а тому, що європейці розуміють і пам’ятають свою провину за те, що викохали путіна, хоч їхні політики можуть у цьому і не зізнаватися. Тож вони намагатимуться компенсувати цю провину бодай у своїх очах. Інше питання – що цей новий «план Маршалла» може зосередитися на відновленні України такою, якою вона була до війни. Другий можливий варіант – відродження України на абсолютно іншому, сучаснішому рівні. Третій – розбудова в Україні модерної резильєнтної [стійкої, адаптивної] економіки. Українці зацікавлені у третьому варіанті. У чому зацікавлені європейці, не відомо, бо третій варіант передбачає створення дуже потужного конкурента для них. Але в Україні зараз формується найсильніша в Європі армія, а з інтересами такої країни, сподіваюся, муситимуть рахуватися.
Розбудова модерної резильєнтної економіки потребуватиме поєднання європейської та американської систем організації виробництва з українським баченням стратегічних пріоритетів економічного розвитку. Руйнація промисловості на Сході України відкрила для нас величезний шанс на формування принципово нової економіки. І в Україні є люди, котрі розуміють, як усе має виглядати. Інше питання – чи дослухатимуться до них можновладці. Зараз Відділення економіки НАН України завершує роботу над візією майбутньої української економіки (і, до речі, працює над нею без жодних додаткових бюджетних коштів). Результат представимо нашому Урядові, зокрема Міністрові економіки, про що вже є домовленість. Сподіваюся, зараз готується підґрунтя для майбутніх реформ. Принаймні ознаки, паростки цього я бачу. Чи реалізуються вони вповні – покаже час. Звісно, головна мета для нас сьогодні – перемога. І Уряд, і РНБО сконцентровані на вирішенні поточних завдань, їм не до стратегії. Але якщо ми зараз не намагатимемося розв’язувати стратегічні завдання, то не матимемо для цього необхідного підґрунтя, коли вони стануть нагальними.
…Я абсолютно певна, що по закінченні цієї війни, безумовно, не буде швидких змін, проте українське громадянське суспільство скаже своє слово [зокрема, щодо корупції]. Ми не повторимо помилок 2004 і 2014 років. …Сьогодні українці неймовірно згуртовані. Є головна ідея, заради якої ми об’єднались і боремось. Але реальна повоєнна загроза для нас – це розкол. Найімовірніше, він проляже не за мовною, а за територіальною ознакою: між громадянами, які були й не були під російською окупацією, а також між тими, що виїхали за кордон, і тими, що залишалися в Україні. Це доволі серйозні речі, якими не варто легковажити. ЗМІ й еліта мають до цього готуватися. Ми мусимо зберегти Україну об’єднаною. Крім того, в українців виникнуть проблеми, пов’язані із «психологією переможця» (а ми неодмінно переможемо, інакше не буде України). Але їх значно легше долати, ніж проблеми переможених».