26 червня 2023 року на засіданні Бюро Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України виступила старший науковий співробітник відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України (Львів), ведуча науково-популярної етнографічної рубрики «Своя сорочка» на радіостанції «Львівська хвиля» кандидат історичних наук Леся Горошко-Погорецька. Вона розглянула кілька звичаєво-обрядових реалій із застосуванням води, які яскраво свідчать про тривкість української народної традиції та її гнучкість до обрядових переосмислень.
Вода – речовина без смаку, запаху і кольору, про яку людина згадує тоді, коли її бракує або стає забагато. Аби убезпечити себе від нестачі води, українці витворили низку звичаїв із пошанування джерел (освячення, очищення, заборони щодо забруднення тощо), а також різноманітні метеорологічні дії, що мали на меті запобігти посусі й забезпечити достатню кількість опадів у час вегетації рослин. Одним із таких звичаїв є хресний хід на поля, якого дотримувались у весняно-літній період: громада села на чолі зі священником обходила ниви, а панотець скроплював посіви. Так чинили, аби вберегти поле від шкідників, громовиці й надмірних опадів чи, навпаки, посухи. Обрядодія могла бути превентивним обрядом викликання дощу, а дотримуватись її могли лише за тривалого бездощів’я.
 Юрій Павлович. Хресний хід на поля (джерело: http://ethnography.org.ua/content/yu-pavlovych-hresnyy-hid-na-polya) |
Завдяки своєрідним обрядовим чинностям наші пращури намагалися приборкати воду, якщо вона перетворювалася на норовливу стихію. Скажімо, закарпатські гуцули, яким ріка «дуже била у берег і уривала землю», вранці на Благовіщення закопували трохи «живого срібла» (ртуті) у місці, куди хотіли скерувати потік води. А от покутяни у місце, «де вода беріг лупає», воліли вилити «мертву» воду.
 Зруйнована після повені дорога. Село Підгородці Сколівського району Львівської області, 2023 рік. Фото Лесі Горошко-Погорецької |
«Мертвою» зазвичай вважають воду, якою обмили небіжчика, і досі її традиційно мають за винятково небезпечну. Однак незалежно від того, чи люди надають обрядового значення обмиванню померлого, цього звичаю, як і звичаю першого купелю немовляти, дотримуються всі. Ба більше, ці обрядові реалії належать до так званих культурних універсалій, оскільки у такий спосіб здійснюється не лише цілком очевидне очищення ключових об’єктів ритуалу, але й їхній обрядовий перехід з одного стану в інший (з потойбіччя у світ живих і навпаки).
 Перший купіль немовляти (джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=6401058269944785&set=a.1241252835925380&type=3&theater) |
У весільному обряді одним зі звичаїв, який, очевидно, глибинно пов’язаний з ідеєю «переходу» молодих до нового, подружнього стану, є традиційне «переливання» їм водою дороги (перед шлюбом і після нього, перед переїздом молодої в дім чоловіка). У другій половині ХІХ ст. такий звичай, якому в народі надавали традиційного пояснення (щоби молоді були здорові, як вода, щасливі, жили у злагоді, мали дітей, щоб їм завжди було весело і мило тощо), побутував на Покутті, Буковині, Поліссі, Поділлі, Середній Наддніпрянщині, у південних районах України, в українських селах Молдови. Нотовано його й подекуди у Карпатах, однак, за словами респондентів, так чинили лише зі зловорожою метою. Схожі «негативні» пояснення щодо доцільності дотримання звичаю іноді вдається почути і в інших куточках України.
 Переливання дороги молодятам до шлюбу. Село Далешове Городенківського району Івано-Франківської області, 1970-ті роки (джерело: https://www.facebook.com/LokalnaIstoria/photos/pb.173162079529892.-2207520000.1473157423./568747603304669/?type=3&theater) |
За допомогою гідромантичних дій українки здавна намагалися зазирнути у своє майбутнє. Однією з таких дій є звичай ворожити за плином купальських віночків. Сьогодні його часто реконструюють під час календарних громадських святкувань. Однак торік через повномасштабне вторгнення росії в Україну звичаю дотримали у своєрідний спосіб. На Івана Купала в Києві Дніпром пустили вінки, до яких прикріпили вміщені у пляшечки листи для мешканців окупованих територій. Їх назвали «листами любові» і так спробували передати звісточки на землі, з якими відсутній інший спосіб комунікації. Відтак ми стали свідками трансформації традиційного звичаю, що поєднався зі ще одним архаїчним звичаєм – надсилати послання у пляшці у разі кораблетрощі.
 Купальські вінки і «листи любові». Київ, 2022 рік (джерело: https://lifestyle.segodnya.ua/ua/lifestyle/nostress/ukraincy-otpravili-poslanie-zhitelyam-okkupirovannyh-territoriy-foto-1629680.html) |
За інформацією Інституту народознавства НАН України