23 серпня 2024 року під головуванням Президента НАН України академіка Анатолія Загороднього відбулося засідання Президії НАН України, приурочене до Дня Державного Прапора України і Дня Незалежності України.
У своєму вступному слові очільник Академії зазначив, що День Незалежності – особлива подія в житті нашої країни, яка символізує незламне прагнення нашого народу до самостійного і вільного державного буття на власній землі. Він наголосив, що сьогодні Національна академія наук України міцно тримає свій фронт у боротьбі за Свободу і Незалежність разом з усією країною.
«Від початку повномасштабної російської агресії Академія поставила на перше місце у своїй діяльності суттєве посилення наукового забезпечення вирішення важливих для країни проблем. Йдеться, насамперед, про участь науковців НАН України у забезпеченні потреб української армії, розробленні та впровадженні новітніх видів озброєнь, а також відповідну роботу патріотично-виховного змісту. Важливим є внесок наших науковців у забезпечення продовольчої безпеки держави, пошук шляхів подолання руйнівних наслідків злочинної російської агресії для навколишнього середовища», – розповів Анатолій Загородній.
Цього дня було заслухано три доповіді з найбільш актуальної проблематики.
Перша з них, з якою виступив перший віцепрезидент НАН України академік НАН України Володимир Горбулін, була присвячена внеску Академії у зміцнення безпеки і оборони нашої держави.
Далі з доповіддю «Конституційне регулювання Української державності: стан і перспективи розвитку» виступив головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України академік НАН України Володимир Шаповал.
Він зазначив, що перспективи конституційного розвитку України об’єктивно зумовлені її суспільно-політичним станом і відповідними потребами, які значною мірою визначаються політичною владою, її бажанням і здатністю провести реформування у цій царині. Ці перспективи пов’язані з вирішенням, зокрема, таких завдань.
Науковець наголосив на необхідності визначення форми (форм) здійснення конституційного реформування і відповіді на питання, чи потрібна нова Конституція України, чи достатнім буде прийняття чинного Основного Закону в оновленій редакції.
Важливим, на думку Володимира Шаповала, є також питання щодо механізму конституційного реформування. Можна припустити, що такий механізм треба в удосконаленому вигляді запозичити з досвіду функціонування Конституційної комісії України 1994-1996 рр., співголовами якої були Президент України і Голова Верховної Ради України.
Конституційне реформування має слугувати усуненню недоречностей і хиб, які виявилися протягом дії Конституції України 1996 р. з її наступними змінами. Достатньо вказати на вади частини конституційних приписів, присвячених правам та свободам людини та громадянина, на суперечливість практики застосування процедур вето щодо законів, на недолугість чинної процедури імпічменту Президента України, на складність і невідповідність світовому досвіду порядків заміщення керівних посад у системі виконавчої влади.
Потрібно визначити, якими мають бути за формою і змістом конституційні положення щодо євроатлантичної інтеграції України; питання закріплення в Конституції України статусу ветеранів та інших осіб, безпосередньо залучених до відбиття російської агресії; конституційну регламентацію щодо місця, ролі і значення Збройних Сил України і Сил безпеки і оборони в цілому, а також регламентувати питання організації та функціонування державного механізму у період дії воєнного стану тощо. Конституційне реформування спричинить новелізацію тексту Основного Закону з урахуванням потреб розв’язання важливих зовнішньо- і внутрішньополітичних завдань.
Підсумовуючи, доповідач зауважив, що вибір форми комплексної ревізії Основного Закону перебуває у площині суспільно зваженої політичної доцільності. З одного боку, прийняття нової редакції Основного Закону може означати наголос на наступництві в нашій сучасній державності, на збереженні вже проголошених конституційних цінностей, на цілісності державної території, що існує з моменту набуття незалежності, тощо. У світі достатньо прикладів, коли Конституція була прийнята навіть у XVIII ст. або XIX ст. і попри численні зміни та нові редакції за нею збережена первісна дата. З другого боку, прийняття нової Конституції в ідеалі має означати новий старт у суспільно-політичному розвитку країни і державному будівництві.
Загалом про Конституцію як суспільний договір треба говорити в контексті порядку її розроблення і прийняття – вважає науковець. Якості суспільного договору новій редакції або новому Основному Закону надаватиме відкритий характер процесу відповідного реформування на всіх його стадіях, створення можливостей реальної участі в цьому процесі активних громадян і громадських організацій, неманіпулятивна поведінка в ньому ключових суб’єктів влади і тих, хто цих суб’єктів має намір замінити.
В обговоренні доповіді виступив академік Олександр Копиленко. Він зупинився на проблемних моментах та недоліках діючої Конституції України.
З третьою доповіддю «Інституційна спроможність України в умовах війни» виступила завідувач відділу політичних інститутів і процесів Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса член-кореспондент НАН України Галина Зеленько.
Вона представила результати трирічного дослідження відділу політичних інститутів та процесів.
Для аналізу інституційної спроможності держави було використано індекси SIGMA та Worldwide Governance Indicators, Fragile State Index тощо.
У своєму виступі Галина Зеленько зазначила, що індекси інституційної спроможності держави в Україні почали знижуватися ще до великої війни у 2021 р. Тоді як регрес за часи війни незначний, що у поєднанні з суспільною самоорганізацією пояснює чому Україна вистояла у перші роки війни.
Доповідачка зупинилася на аналізі «пасток неспроможності». Вони, за висновком дослідниці, закладені в Україні на формально-інституційному рівні, а саме – телеологічний (орієнтовний) конституціоналізм передбачає ухвалення процесуальних законів, які б давали можливість виконувати норми Конституції.
Галина Зеленько виокремила такі основні «пастки неспроможності»: нормативно перевантажена Конституція (держава не в змозі забезпечити такий рівень соціальних гарантій); передумови для високого рівня політичного популізму, закладені в Конституції; недосформований механізм стримувань і противаг, що проявляється у дублюванні повноважень, подвійному підпорядкуванні (виконавча вертикаль); недієвий інститут політичної відповідальності; відсутність ряду нормативно-процесуальних законів, які б забезпечували виконання Конституції; інституційна неспроможність політичних партій; інституційна слабкість організацій громадянського суспільства
Підводячи підсумки науковиця зауважила, що інституційна спроможність держави під час великої війни забезпечена поєднанням адекватної реакції органів державної влади і суспільною мобілізацією, але для підтримки її належного стану важливою є створення ефективних інститутів суспільного залучення (кооптації), у протилежному випадку суспільна мобілізація обернеться проти держави. Надважливою умовою інституційної спроможності держави є довіра громадян, здатність інституту гарантувати безпеку та реальна ефективність, здійснювана в межах Конституції. Важливими інструментами легітимації інституту президента під час воєнного стану є розробка політики національної безпеки, ведення зовнішньополітичної діяльності та гарантування дотримання Конституції. Для парламенту максимально важливими практиками є чітке і прозоре дотримання ним законотворчих процедур, формування уряду та здійснення парламентського контролю щодо нього, а також демонстрація депутатської доброчесності. Для легітимації уряду топ-інструментами є довіра до нього міжнародних партнерів, зрозуміла публічна комунікація та реалізація відповідальності Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою. Для органів місцевого самоврядування дуже важливими є справедливе використання місцевих бюджетів, комунікація з територіальними громадами та ефективне вирішення місцевих питань/проблем.
Водночас важливо розуміти, що більш ретельна імплементація інструментів легітимації діючих інститутів не має замінювати необхідності вдосконалення законодавства, що регламентує інституційний дизайн політичної системи України, який конче потребує змін. Підготовка редизайну політичної системи країни категорично не має бути виключно справою політичних сил, а має активно відбуватися на рівні наукової та експертної дискусії під час дії правового режиму воєнного стану.
Фото: Пресслужба НАН України