Про пошук і дослідження екзопланет, ризики, пов’язані з імовірною колонізацією Місяця й Марса, про комети та метеорні потоки розповів в ефірі чергового випуску науково-популярної програми «Точка опори» радіостанції «Українське радіо «Культура»» завідувач відділу фізики планетних системи Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України доктор фізико-математичних наук Анатолій Відьмаченко.
За словами вченого, на цей час достовірно відомо вже понад 3,5 тис. екзопланет, тобто планет за межами Сонячної системи. Висловлюються припущення про існування ще кількох тисяч подібних об’єктів. Особливості наукових досліджень за цим напрямом пов’язані з тим, що наявність тієї чи іншої екзопланети має бути підтверджена кількома (як правило, трьома-чотирма) різними методами, серед яких – і фізичні, й математичні, а не лише візуальне спостереження. Тим більше, що дуже часто екзопланету не можна побачити – особливо якщо вона обертається на відносно незначній відстані навколо центральної зорі. Об’єкти, знайдені за допомогою орбітального телескопа «Kepler», отримують свою назву від нього: наприклад, Kepler-24B (латинськими літерами після цифр позначають: А – центральну зорю, B, C, D і далі – планети в порядку віддаленості від неї). В мережі Інтернет працюють спеціальні сайти, присвячені екзопланетам (http://exoplanet.eu/, https://exoplanetarchive.ipac.caltech.edu/, http://www.openexoplanetcatalogue.com/ тощо), на яких (сайтах) можна знайти інформацію про методи, що застосовувалися для виявлення вже підтверджених об’єктів, і припущення про місця розташування інших. А на сайті NASA час від часу оголошуються конкурси на найкращі назви для нововиявлених екзопланет.
Шукаючи планети поза Сонячною системою, науковці ставлять собі за мету знайти в тому числі об’єкти з умовами, потенційно придатними для існування життя (принаймні у тій його формі, що відома для землян, – білковій). А. Відьмаченко наголосив, що, висловлюючи гіпотезу про придатність певної екзопланети для існування життя, слід брати до уваги цілий комплекс параметрів – наявність атмосфери й води, температуру атмосфери і поверхні (в температурному режимі від –18 до +105°С), наближеність до центральної зорі (та, відповідно, кількість тепла і радіації, яку від неї отримує екзопланета), тип центральної зорі й низку інших.
Протяжність «зони життя» (habitable zone) в планетній системі може бути різною. Наприклад, у Сонячній системі її внутрішньою межею є орбіта Венери (рідше говорять про Меркурій), а зовнішньою – Марса. Тому є сенс продовжувати шукати життя (хоч і, скоріш за все, лише примітивне, одноклітинне) саме в цій зоні. Вона ж розглядається як така, що потенційно може бути колонізована людством у майбутньому. Проте, як підкреслює А. Відмаченко, умови на інших планетах Сонячної системи суттєво відрізняються від земних. І якщо земляни таки висадяться на Місяці чи Марсі, то, в першу чергу, муситимуть убезпечитися від згубної для живого організму сонячної радіації або наднизьких чи надвисоких температур (які, скажімо, в атмосфері природного супутника нашої планети коливаються в діапазоні +180…–180°С, а вглиб від поверхні досягають прийнятніших значень – до 0°С і вище). На Марсі, наприклад, було знайдено хімічні сполуки (зокрема, хлорати й деякі інші) та значно дрібніший, ніж на Землі, мікроскопічний пил (розміром усього кілька мікрон), які здатні зашкодити людині при вдиханні. Тому найперше, що потрібно буде зробити першим колоністам після приземлення на іншу планету, – сховатися у власноруч викопаних печерах (для Марса – під щонайменш метровим шаром місцевого ґрунту з реголіту). Крім того, міжпланетні перельоти пов’язані з низкою суто технічних проблем, які подовжать перебування людини у космічному просторі. Тому організації (NASA, Space-X), які планують відряджати космонавтів-колоністів на інші планети, мають передбачити й досить великі витрати на підтримання їхнього здоров’я у належному стані. Венера ж наразі не розглядається як об’єкт для колонізації, оскільки температура на її поверхні сягає +480°С, а рівень сонячної радіації в рази вищий, ніж на Марсі.
За словами А. Відьмаченка, продовження пошуків слідів життя на Марсі спирається на гіпотезу про те, що воно колись там існувало. Марс, як і Земля, сформувався близько 4,5–4,6 млрд. років тому. Перші 500–600 тис. років там була вода (про що свідчить знайдена на поверхні планети велика кількість глини), в 2–2,5 рази менший, ніж на Землі, тиск та інші сприятливі умови. Вчені припускають, що вода і кисень на Марсі зникли внаслідок падіння астероїда, яке могло статися в часовому проміжку 3,9–3,5 млрд. років тому: в південній півкулі червоної планети було знайдено вирву завглибшки 9 км і діаметром 2,5 км. Цілком можливо, що сліди життя приховано під навколишніми насипами ґрунту, які утворилися після зіткнення. Проте, вважає вчений, навіть якщо ознаки життя на інших небесних тілах таки буде знайдено, науковці мають бути впевнені, що його не занесено із Землі. Аби не сталося прикрих помилок, космічні апарати слід надійно стерилізувати і герметизувати.
Відповідаючи на запитання радіослухачів, гість торкнувся долі космічної місії «New Horizons» («Нові обрії»), першим завданням якої було дистанційне дослідження Плутона. Як зауважив А. Відьмаченко, на Землю досі надходить важлива інформація про цю планету, отриману космічним апаратом упродовж всього кількох годин прольоту поряд із нею. Вчений нагадав, що в липні 2015 року космічний зонд «Нові обрії» максимально наблизився до Плутона, сфотографував його, виявивши на поверхні карликової планети воду: про її наявність свідчать два знайдені там кріовулкани – виверження мокрого льоду, за міцністю значно твердішого, ніж земний граніт. Однак місію ще не завершено – нині космічний апарат далі прямує поясом Койпера, де в 2019 році досліджуватиме інший позанептуновий об’єкт.
Крім того, А. Відьмаченко розповів про послання, призначені для ймовірних позаземних цивілізацій, розміщені на бортах космічних кораблів «Pioneer-10», «Pioneer-11», «Voyager-1» і «Voyager-2», деякі з яких уже мали перетнути межі Сонячної системи, про так звані метеороїди (потоки метеоритних частинок, які спостерігаються з поверхні Землі у вигляді метеоритних явищ – наприклад, щорічних травневих і жовтневих лірид, спричинених перетинанням нашою планетою орбіти комети Галлея), поінформував про астрономічні календарі, котрі щороку укладаються й видаються в ГАО НАН України, а також поділився спогадами про участь у вивченні природних і штучних полярних сяйв та нічного неба, зокрема під час наближення до Землі комети Галлея у 1986 році.
Прослухати повний аудіозапис розмови в радіостудії можна за посиланням:
http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1680396
P.S. Цитата, винесена в назву цього матеріалу, є рядком із вірша Л. Костенко «Юдоль плачу, Земля моя, планета…»