21 жовтня 2017 року міжнародний громадсько-політичний тижневик «Дзеркало тижня» (№39, 21–27 жовтня 2017 року) опублікував статтю завідувача відділу проблем інноваційно-інвестиційного розвитку промисловості Інституту економіки промисловості НАН України кандидата економічних наук Ірини Підоричевої.
Особливості та результати функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ) у Польщі авторка вважає за доцільне вивчати насамперед з огляду на можливість запозичення найкращих практик використання цього інструменту інвестиційної та регіональної політики для запровадження їх у нашій країні, аби наступного разу уникнути небажаних результатів створення СЕЗ, які мали місце на зорі української незалежності. Критеріями обрання саме польського досвіду функціонування СЕЗ дослідниця пояснює їхню високу ефективність, котра, не в останню чергу, забезпечила Польщі економічне зростання навіть у кризові 2007–2009 рр. й отримала високу оцінку на міжнародному рівні.
Головною метою зон як адміністративно відокремлених частин території, призначених для ведення підприємницької діяльності на пільгових умовах, було стимулювання розвитку регіонів держави. Це передбачало, серед іншого, впровадження нових технічних і технологічних рішень у виробничі процеси, підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг, створення нових робочих місць, використання наявних промислових активів і економічної інфраструктури, а також природних ресурсів тощо.
Наразі на території Польщі функціонують 14 СЕЗ, кожна з яких є унікальною та різниться від решти своїми загальними характеристиками, спеціалізацією, результатами діяльності.
Запоруками успішності польського досвіду були й залишаються кілька конкурентних переваг Польщі – і не лише податкові та митні преференції для інвесторів, а й великий споживчий ринок, досі не насичений окремими групами товарів, високоосвічене населення при відносно невисокому рівні заробітної платні, вигідне географічне розташування, членство в ЄС і, відповідно, доступ до європейського фінансування, а також «дружня» до інвесторів інвестиційна політика уряду й інших органів влади.
Невдача, якої зазнало впровадження СЕЗ в Україні з подальшою відмовою від нього, як пише авторка статті, найчастіше пояснювалася нібито непридатністю цього інструменту до використання в наших національних умовах. Проте справжніми причинами, котрі перетворили цей проект на невдалу спробу створення сприятливого інвестиційного клімату, стали, на думку І. Підоричевої, «бездумне копіювання, зухвале нехтування вимогами законодавства та зловживання владою»: «Українські СЕЗ не є винятком, тож спроба відродити цей інструмент у початковому, «законсервованому» вигляді викликає скептицизм і побоювання щодо можливих наслідків. Однак це не означає, що такі спроби не потрібні. Скоріше навпаки, цей поширений у світовій практиці інструмент точкового стимулювання інвестиційної активності необхідно вдосконалювати та приводити у відповідність до сучасних умов. <…> Разом з тим саме по собі існування СЕЗ не варто розглядати як самодостатній інструмент стимулювання структурних змін в економіці. Окрім підтримки виконання ними своєї основної ролі — залучення інвестицій і створення робочих місць, держава повинна формувати загальні сприятливі умови для підприємницької діяльності, які поширюватимуться на економіку в цілому, виходячи за просторові межі економічних зон», – вважає вчена.
Повний текст публікації доступний за посиланням:
https://dt.ua/macrolevel/dosvid-polskih-sez-u-poshukah-antikrihkosti-dlya-ukrayini-257607_.html.