За нещодавно оприлюдненими результатами дослідження, проведеного Американським інститутом вивчення громадської думки (Інститутом Ґеллапа), Україна потрапила до трійки країн, громадяни яких почуваються найменш щасливими: про такі відчуття заявили 41% опитаних, ще близько половини перебувають у проміжному становищі, й лише 9% цілком щасливі. Про те, чому відповіді респондентів розподілилися таким чином та чи справді ми живемо так само погано, як і почуваємося, в ефірі програми «Ранкова Свобода» української редакції інформаційної служби «Радіо Свобода» розповів старший науковий співробітник відділу теорії та історії соціології Інституту соціології НАН України доктор соціологічних наук Олександр Шульга.
Учений насамперед пояснив, що не цілком коректно визначати рівень щастя на основі індексу вбогості, адже між економічними показниками (такими, як, скажімо, темпи інфляції та рівень безробіття) і відчуттям щастя не існує прямого зв’язку.
А от, наприклад, почуття невизначеності впливає на задоволеність українців своїм життям досить суттєво. Причому таку важливу роль воно відігравало впродовж усіх років незалежності нашої держави – в тому числі в період до анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі. Відповідаючи на запитання «Чи впевнені Ви, що ситуація в економічній, соціальній та інших сферах життя поліпшиться?» під час опитувань від Інституту соціології НАН України, респонденти демонстрували переважно песимістичну налаштованість, проектуючи на майбутнє власний негативний досвід: більшість українців оцінювали та продовжують оцінювати загальну ситуацію у країні як «погано і буде погано». За шкалою від 1 до 10 балів (де 1 бал тотожний оцінці «дуже погано», а 10 балів – «дуже добре») середній показник оцінки ситуації тримався на рівні 3 балів, а останнім часом навіть знизився до 2,5.
Один із важливих пунктів питальника стосується рівня добробуту особи й передбачає кілька варіантів відповіді. Під час останніх соціологічних досліджень близько 4% респондентів обрали відповідь «інколи голодую, жебракую», майже 45% – «грошей вистачає тільки на їжу».
Невпевненість українців у майбутньому перешкоджає середньо- й довгостроковому плануванню: для більшості опитаних соціологами громадян горизонт планування не перевищує кількох найближчих місяців (до півроку). «[Спостерігаючи постійні економічні стрибки й інші потрясіння], українці звикли, що ні до чого не можна звикати, – говорить О. Шульга. – За таких умов дуже важко вимагати від них, щоб вони були позитивними в своїх оцінках і плануванні». Тож зовсім не дивно, що всі згадані обставини позначилися на соціальному самопочутті наших громадян: більшість із них вважає, що посідає середнє або проміжне становище в суспільстві. Або навіть нижче проміжного.
А от не зовсім адекватну оцінку українцями рівня свого матеріального добробуту та соціального становища загалом яскраво продемонстрував розподіл відповідей на запитання про належність до соціальних прошарків: так, до середнього класу себе відносять аж 37% українців, тоді як, для порівняння, робити заощадження можуть, за їхніми ж словами, всього 3%, а дозволити собі придбати щось, крім одягу й найнеобхіднішої побутової техніки, – лише 1,5%.
Як зауважив О. Шульга, перелік головних (якими їх вбачає громадська думка) проблем нашого суспільства останніми роками зазнав певних змін. Згідно з результатами соціологічного опитування, перше місце посідає страх перед зменшенням заробітної платні та зростанням цін на товари й тарифів на комунальні послуги. На другому місці – страх перед війною і нападом зовнішнього ворога. Далі йдуть корупція та низка інших проблем. Останнє дослідження показало також майже двократне збільшення кількості громадян, які побоюються зростання злочинності.
Серед чинників, що є невід’ємною складовою відчуття щастя, – залученість до суспільних справ: «Те, що в нас триває децентралізація, дуже добре. Але, в цілому, українці ще не навчилися так, як хотілося б, відчувати власну відповідальність за ситуацію не лише в країні, а бодай у своєму населеному пункті. І наш моніторинг постійно це фіксує. Зміни відбулися тільки з невеличкою частиною людей, інша ж частина – оця пасивна більшість – змінюється дуже-дуже повільно. Й це також потрібно враховувати. Тому що коли особа почувається залученою, то матиме й дещо інші відчуття та оцінки – трішки позитивніші», – наголосив учений.
Деталі дізнавайтеся за посиланням: https://www.radiosvoboda.org/a/28811670.html.