 Доктор історичних наук Оксана Кісь (фото – з сайту «Дзеркала тижня») |
Як розвивалися гендерні студії та вивчення жіночої історії у період незалежності України? Які історичні міфи спростували вітчизняні науковці, котрі працювали за цими напрямами досліджень? Чи змінюються гендерні практики в українському суспільстві і що свідчить про наявність чи відсутність таких змін? У чому полягає суть гендерної рівності? Які функції виконує сім’я у наш час? Про це й багато іншого в інтерв’ю інтернет-виданню «Гендер в деталях» і відеопроекту «Календар ZN.UA» міжнародного громадсько-політичного тижневика «Дзеркало тижня» розповіла старший науковий співробітник відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України доктор історичних наук Оксана Кісь. Пропонуємо вашій увазі вибрані цитати з цих розмов.
* * *
ПРО ВИВЧЕННЯ ЖІНОЧОЇ ІСТОРІЇ:
«Моя сфера – це дослідження, пов’язані з жіночою історією, із феміністським способом вивчати минуле. Я намагаюся не лише вивчати жіночий історичний досвід, а й поширювати ці знання, наскільки це можливо, через освітні заходи, засоби масової інформації, публічні лекції. На ці знання є суспільний запит, інтерес, про що свідчить і кількість присутніх на моїх виступах, і читацька активність, і це мене дуже тішить. <…> …для феміністських студій дуже важлива така категорія, як жіноча дієздатність, – щоб долати цю прикру традицію віктимізації жінок, мовляв, жінки в історії постійно були жертвами тих чи інших непереборних обставин. Це не так! <…> Знання про те, як саме вони діяли, які були їхні сценарії виживання, способи пристосування чи методи і форми спротиву до тих обставин, що на них тиснули, коли їхні можливості й ресурси було обмежено, – таке знання може озброїти сучасних жінок певним досвідом і додати їм впевненості для дій.
Знання про минуле також може стати уроком, із якого можна не лише навчитися, а й повірити в себе і свої сили, відкинувши дурниці про жінок як слабку стать. Я, звичайно, не хочу генералізувати, але чимало жінок просто не мали вибору – вони мусили брати на себе відповідальність і бути сильними. І долали, і переживали, і перемагали на повсякденному рівні. Не тому, що вони були героїнями у тому самому сенсі, як чоловіки, котрі літак на таран кидали, але вони, наприклад, щодня рятували своє життя, життя своїх і сусідських дітей, інших родичів і незнайомих людей під час Голодомору.
Нерідко жінки робили такі речі, які можна вважати повсякденним героїзмом. Не Героїзмом з великої літери, а щоденними практиками виживання, які в тому контексті, у тих обставинах були вчинками, гідними поваги і захоплення, героїчними. Чи в таборах ГУЛАГу, де вони знаходили способи не опускатися до рівня тваринного виживання, а зберігати людську гідність і свою систему соціальних ідентичностей, цінностей.
У кожному разі я вважаю, що ті, хто займається гендерними студіями, – це дослідниці й дослідники, які буквально зобов’язані результати своїх досліджень повертати суспільству. Гендерні студії мають дуже конкретний прикладний вимір для того, щоб наше суспільство змінювалося і ставало справедливішим».
ПРО СПРОСТУВАННЯ МІФІВ:
«...вивчення давньої історії жінок дало мені можливість не так зрозуміти, хто такі сучасні жінки, як спростувати деякі речі, пов’язані з ідеалами та нормами жіночності, які нам пропонує наше суспільство як традиційні. Пам’ятаю, як на початку 1990-х років з ідеєю Берегині носилися абсолютно всі. Від ідеалу радянської емансипованої супер-жінки всім дуже захотілося повернутися до власних витоків, до чогось такого рідного й автентичного. І виник цей яскравий образ, буцім затоптаний соціалістичною й комуністичною пропагандою. Який треба відроджувати і наслідувати як єдино правильний шлях до жіночого щастя та самореалізації. <...> ...в нашому минулому були дуже непривабливі речі, бувало насильство над жінками в сім’ях, не було контрацепції і, як наслідок, траплялися дуже серйозні проблеми з репродуктивною сферою, були жахливі аборти й неможливість контролювати кількість дітей, висока смертність дітей… Було насильство над дітьми в сім’ях, жінки не мали освіти й тяжко працювали, незалежно від свого фізичного стану… Подвійні стандарти в моралі стосовно жінок. Так, ми й зараз це спостерігаємо, коли від жінок, наприклад, чекають вищої моральної чистоти, цнотливості, а від чоловіків нічого такого не вимагається.
Тобто слід розуміти, що не тільки сучасний світ недосконалий і несправедливий до жінок. Так було завжди. І в цьому не ми винні. І навіть не радянська влада. Це просто характеристика патріархального суспільства, яким завжди було українське. Сучасна гендерна нерівність і дискримінація, які ми спостерігаємо зараз, не взялися нізвідки. Тим більше — з СРСР. Це дуже глибинні речі, які насамперед потрібно такими усвідомити, проаналізувати, а потім дуже серйозно з ними працювати. Таким може бути шлях до визволення. Визнання проблеми — перший крок на шляху до її вирішення. Не можна клацанням пальців усе змінити, прийнявши, приміром, закон про гендерну рівність або заборону сімейного насильства. Усі ці речі лежать у більш глибинних, ніж нам хотілося б думати, пластах нашої культури».
ПРО ТРАДИЦІЙНУ КУЛЬТУРУ ТА СУЧАСНІСТЬ:
«...традиційна культура базується на принципі самовідтворення. Постійно працюють одні й ті самі сценарії та схеми, які забезпечують стабільність культури і не дозволяють їй розсипатися. Це все було дуже добре у традиційному суспільстві. Але коли почалися процеси модернізації, коли інновації набули такої значної ролі і світ почав змінюватися, стало очевидно: ці моделі й сценарії вже не працюють. Вони обмежують, затримують розвиток суспільства. Змінювати їх дуже складно. І це викликає опір не тільки особистісний, а й суспільний. Ми бачимо всю цю паніку навколо сімейних цінностей, традиційної сім’ї... І відчайдушно чіпляємося за ці сценарії, які здаються нам надійною опорою, котра утримує світ цілим. Але вся справа у тому, що світ не розпадеться й не розсиплеться саме тому, що є й інші сценарії. Досвід інших країн, які трохи далі пройшли у своєму цивілізаційному русі, показує, що і цілком самотні люди, і ті, хто живе в дистанційному партнерстві, тобто абсолютно різні люди можуть бути щасливими та успішними».
ПРО ГЕНДЕРНУ РІВНІСТЬ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ:
«...якби ми хоч мінімально намагалися не нав’язувати нашим дітям своїх уявлень, штампів про те, що таке правильно стосовно дівчинки й хлопчика; якби намагалися бачити в них людей, особистостей, складних, зі своїми емоціями і спроможностями... Якби не придушували якихось дитячих проявів, які, на наш погляд, не властиві хлопчикові або дівчинці, а звертали увагу на їхні здібності та розвивали їх, може, ми б мали щасливіше й ефективніше суспільство.
Насправді ідея гендерної рівності полягає в тому, щоб люди, незалежно від їхньої статі, мали однакові можливості вибрати свій шлях, свій спосіб існувати в цьому світі, який дозволить їм максимально розкритися та бути щасливими й продуктивними. Від цього виграють і сама людина, і суспільство, яке дозволить їй бути вільною у своєму виборі і отримає натомість максимально продуктивного громадянина чи громадянку. <...> Часто складається враження, що фемінізм — це рух, спрямований на те, щоб відібрати певні привілеї та права в чоловіків. Але привілеї для одних означають певні обмеження для інших. Неможливо бути одночасно і рівноправним, і привілейованим. І якщо ми підтримуємо ідею гендерної рівності, в основі якої — повага до людей, незалежно від їхньої статі, рівні можливості та права, то це також означає неможливість пільг для котроїсь зі сторін. У цьому суть».
ПРО СУСПІЛЬНУ СВІДОМІСТЬ І СУСПІЛЬНІ ПРАТИКИ:
«Один із найбільших успіхів [феміністського руху в Україні] – це те, що ми маємо прогресивну законодавчу базу, яка забезпечує права жінок у різних сферах. У дуже багатьох пострадянських країнах, у постсоціалістичних країнах, у близькій до нас Польщі ситуація набагато сумніша. У цьому сенсі, звичайно, нам є, чим пишатися. У нас є серйозні здобутки у сфері запобігання сімейному насильству, торгівлі людьми. Сімейний кодекс у нас досить пристойний. Ось нещодавно скасовано обмеження на кількасот професій для жінок – я вважаю це суттєвим поступом у розширенні прав і можливостей.
Однак для мене загалом набагато важливіші зміни, які відбуваються в головах людей. Коли ми переходимо на рівень практики, ми бачимо нині чимало егалітарних партнерських родин, де чоловіки і жінки спільно займаються побутом, дітьми і таке інше. Коли ж ідеться про суспільний дискурс, про світоглядні речі, гендерні стереотипи й ідеали, то вони не міняються століттями. Практики вже змінилися, а от ментальний рівень може дуже довго залишатися так само архаїчним, зовсім не відповідним добі.
І от мені здається, що за більше як двадцять років завдяки подвижницькій діяльності жіночих громадських організацій і тисяч активісток з’явився нарешті критичний погляд на ситуацію, принаймні готовність помічати проблеми, а не заперечувати їх і сліпо наполягати на тому, що в нашій «матріархальній» культурі жінкам ведеться чудово. Оце усвідомлення існування гендерної нерівності – це дуже важливий крок на шляху до подолання дискримінації в різних її проявах, від сексистської реклами до політичної участі».
ПРО СІМ’Ю:
«Для мене сім’я, щонайменше в тій формі, в якій функціонує моя власна, — це партнерство двох самодостатніх повноцінних особистостей, із певним внутрішнім багажем, яким готові ділитися, обмінюватися, підтримуючи і посилюючи одне одного таким чином. Я вже давно для себе вирішила, що концепція двох половинок — хибна і дуже небезпечна ідея. Людина-половинка — це щось неповноцінне, що має потребу взяти, а не дати. А люди можуть будувати стосунки тоді, коли вони повноцінні і готові віддавати».
* * *
Тексти публікацій доступні за посиланнями:
https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/bezstrashni/intervyu-z-oxanoyu-kis-pro-zhinochu-istoriyu-134954.html
https://dt.ua/interview/oksana-kis-feminizm-ce-pro-lyudey-304340_.html