Чи збираються українці прийти на вибори 31 березня 2019 року? Чи є в нашій країні громадянське суспільство і чи розвиваються горизонтальні громадянські структури? Як проводяться соціологічні опитування? На ці й інші запитання в інтерв’ю інформаційній мережі UMN (Ukrainian Media Network) відповів провідний науковий співробітник відділу теорії та історії соціології Інституту соціології НАН України доктор соціологічних наук Олександр Шульга.
«За даними нещодавніх соціологічних опитувань, 83% респондентів відповіли, що візьмуть участь у виборах Президента України. Ще 4-5% громадян голосуватимуть уперше. Тобто цікавість до цих виборів, ажіотаж навколо них дійсно є, зберігається інтрига. Але існує така закономірність: молоді виборці (віком до 35 років) рідше беруть участь у голосуванні, ніж виборці середнього та старшого віку. Тому, вочевидь, до дільниць дійдуть не всі ці майже 90% українців, але, гадаю, на 65-70% розраховувати можна. І це хороший результат, – говорить науковець.
– Але голосуванням на виборах відповідальність за долю країни не закінчується. З року в рік Інститут соціології НАН України проводить власний соціологічний моніторинг «Українське суспільство», під час якого респондентів запитують, зокрема, і про відповідальність. Так от, 50% не відчувають жодної відповідальності за свою країну, 35-37% почуваються частково відповідальними, і лише 6-8% відповідальні цілковито. До речі, ця цифра є більш-менш сталою, не змінили її ні перший Майдан, ні другий.
Українцям усе ще притаманний патерналізм: близько половини наших співгромадян вважають, що один або кілька лідерів зроблять для країни більше, ніж усі дискусії та демократичні процедури. На запитання про те, якими мають бути повноваження Президента України, 48% респондентів відповідають: «Такими, як у США та Франції». На думку половини українців, саме президент повинен: закінчити війну, побороти корупцію, вивести країну з економічної кризи і так далі. Ще 20-21% хотіли б бачити сильного прем’єр-міністра. Водночас, приблизно 20% громадян вважають, що зараз в Україні немає політичних лідерів чи політичних сил, яким можна довірити владу. Більшість респондентів схиляється до думки, що багатопартійна система нашій державі не потрібна – достатньо буде 3-5 великих політсил. Здавалося б, радянське покоління потрохи відходить, а нове підростає, але ці відсотки теж залишаються незмінними».
Відповідаючи на запитання ведучих, гість студії зауважив, що горизонтальні суспільні структури в нашій країні розвиваються, проте наразі вони переважно неформалізовані. Так, понад 80% українців не належать до жодного громадського об’єднання – організації, фонду, клубу, асоціації, спілки тощо. Водночас, близько 60% займалися тією чи іншою волонтерською діяльністю, в тому числі надавали допомогу армії та вимушеним переселенцям.
За словами Олександра Шульги, важливо, що мешканці Донбасу, які перебувають по різні боки лінії розмежування, намагаються зберегти зв’язки між собою всіма доступними способами (за допомогою телефону, спілкування в соцмережах, а також особистого спілкування під час візитів). Адже, відповідно до результатів соціологічного дослідження, яке проводилось у грудні 2018 року в підконтрольних українській владі районах Донецької та Луганської областей, на тимчасово окупованій частині Донбасу 29% місцевих мешканців мають родичів, а ще 27% – друзів.
Учений також докладно пояснив, як проводиться соціологічне опитування: «Організаційно й логістично це доволі складний процес. Якщо йдеться про стандартне загальноукраїнське дослідження (котре не передбачає, скажімо, жодних специфічних умов на кшталт одержання зрізу громадської думки на рівні окремих областей чи макрорегіонів), то для репрезентативності остаточного результату достатньо опитати від 1800 респондентів. Мені відомо про дослідження, які охоплювали і 10, і 24 тис. респондентів. Але, за теорією імовірності, адекватно проаналізувати ті чи інші тенденції дасть можливість опитування як 2, так і 5 тис. осіб.
Кількість інтерв’юерів залежить від організаційних можливостей, фінансування, мети дослідження та планованих строків його виконання. Ці люди проходять обов’язкове навчання з регулярними тренінгами. Безпосередньо перед кожним опитуванням із ними проводять тренінг за конкретною анкетою. Оскільки респондент, наприклад, може поставити уточнювальні запитання, а інтерв’юер повинен буде надати роз’яснення, не схиляючи при цьому респондента до обрання тієї чи іншої відповіді. Але, звичайно, запитання слід формулювати максимально зрозуміло. Залежно від можливостей організатора й замовника соціологічного дослідження, у кожній області «в поле» (тобто на опитування) зазвичай відряджається від 10 до 30 інтерв’юерів. Якщо дослідження масштабне, то йдеться переважно про 100-200 залучених інтерв’юерів.
Респондентів, яких потрібно буде опитати, визначають за допомогою вибірки, як правило, двоступеневої. Спершу обираються почергово регіон, область, типовий населений пункт (місто, селище, село), вулиці (останні два пункти – рендомним, або ж випадковим, чином). Далі із застосуванням квотного способу визначаються респонденти – за такими ознаками, як стать, вік та, іноді, освіта. Процедуру пошуку конкретних респондентів розписано дуже докладно й недвозначно для інтерв’юерів. Їхні маршрути прокладено від початку й до кінця, щоб мінімізувати вплив людського фактора.
Новітні технології дають змогу досягти ще точнішого й репрезентативнішого результату опитування, формалізувавши процес збору даних. Деякі українські соціологічні служби забезпечують інтерв’юерів електронними планшетами. В першу чергу, це надійний інструмент контролю за самим інтерв’юером. Організатор дослідження в режимі реального часу може відстежувати, чи за правильним маршрутом рухається інтерв’юер, чи працює у встановлений йому термін, чи достатню кількість часу приділяє респондентові (адже інтерв’ю в середньому має тривати не менше 15-20 хв). Крім того, завдяки цьому унепотрібнюються стоси паперів – дані одразу надходять у центр обробки й інтегруються в єдиний масив. Відповідно, отримання остаточного результату теж значно пришвидшується».
Як підкреслив Олександр Шульга, фундаментальне соціологічне дослідження, в межах якого на глибинному рівні аналізуються суспільні процеси, не слід плутати з полстерінгом – опитуванням для отримання зрізу суспільної думки щодо окремої проблеми, тобто прикладним соціологічним дослідженням. Приклад полстерінгу – рейтинги політичних діячів і політичних сил, особливо популярні напередодні виборів.
На завершення ефіру науковець зауважив, що цьогорічні вибори Президента України мають свою цікаву особливість, яка відрізняє їх від усіх попередніх: лідирують не два лідери-антагоністи, а три, один із яких є, до того ж, позасистемним. Зрозуміло, що двоє з них потраплять до другого туру, який, скоріш за все, буде, але не відомо, хто саме. Разом із цим, говорить Олександр Шульга, ці вибори все ще не демонструють конкуренції ідей: практично кожен кандидат агітує за себе як за «єдиний хороший вибір серед решти поганих». До речі, за словами Олександра Шульги, соцмережі насправді не мають такого великого впливу на результат голосування, як може видатись, оскільки, згідно з опитуваннями, близько 20% українців узагалі не користуються та не збираються користуватись Інтернетом.
Більше дізнавайтеся з відеозапису за посиланням: https://youtu.be/jDiZupm8W_k.