 |
Олександра Іванова розповіла про можливості для жінок-вчених України: «Цього року українські жінки-вчені отримали можливість податись на грант «Жінки в науці» від L'Oréal. Ця українська премія є частиною глобальної програми L'Oréal-ЮНЕСКО і організовується під патронатом Національної комісії України у справах ЮНЕСКО. Якщо коротко, то програма спрямована на збільшення кількості жінок, які професійно займаються науковими дослідженнями в області STEM і заохотити їх внесок в розвиток української науки. Це великий крок саме для нашої країни, оскільки ця програма вже давно успішно працює по всьому світу, але українські жінки-вчені не мали можливості брати участь саме від своєї країни до 2018 року. Однак ми маємо можливість подаватися на різноманітні міжнародні гранти для жінок в науці, які підтримують дослідження, освіту і стартапи в різних країнах, включаючи Німеччину, Японію, США і т.ін. Існує дуже цікава, на мій погляд, підтримка жінок-вчених в Німеччині від Фонду імені Крістіне Нюсляйн-Фольгард (Christine Nüsslein-Volhard-Stiftung), яка мотивує жінок продовжувати наукову кар'єру навіть після народження дитини. Допомога призначена для аспіранток природничих і медичних наук, які займаються експериментальними дослідженнями під час написання дисертації, а також жінок-вчених, які працюють над науковими проектами за програмою Postdoc. Фонд виділяє гроші, наприклад, для оплати допомоги по господарству, наймання няні, покупки побутової техніки або тих речей, які полегшують життя, коли мами-науковця немає вдома».
 |
Вчена також окреслила особливості закордонного досвіду жінок у науці: «За весь період роботи за кордоном і в частих поїздках на конференції, на мій погляд, вже відчутно змінилося співвідношення кількості вчених-жінок і вчених-чоловіків – жінок в науці стає більше. Також це стосується і співробітників наукових інститутів. Звичайно, рідше жінки займають керівні посади, але і це, на мою думку, тимчасове явище. Все, в будь-якому випадку, залежить від самих жінок і їх прагнення керувати, а також їх компетентності. У мене є хороший приклад моєї колеги і друга, директора Інституту Астрофізики Гульчехри Кохірової, яка протягом кількох років очолює великий науковий інститут в Таджикистані. Її підлеглі в основному – чоловіки. Однак її кваліфікація, розум і любов до своєї справи дозволяють виводити інститут на світовий рівень, відновлювати обладнання та залучати молодь до науки. Тому все залежить від здібностей, інтелекту та вміння знаходити спільну мову з людьми. Звичайно, деякі забобони можуть залишатися і, думаю, жінка часом стикається не тільки з опором з боку чоловіків, але й зі сторони жінок також, які вважають їх кар'єристками, говорять їм про те, що вони мало часу приділяють сім'ї або взагалі жертвують родиною, обираючи науку і кар'єру. Але ми завжди сподіваємося і наполегливо працюємо для того, щоб прийшов вітер змін, який принесе нам нові можливості розвитку і творення».
Щодо того, що заважає жінці будувати карєру в науці, Олександра Іванова зазначає наступне: «Це тільки моя думка, що кар'єру в науці нам часто заважають будувати власні забобони і побоювання, які, можливо, є відлунням тих часів, коли жінок не сприймали всерйоз у науці. І ми іноді можемо відступати, вирішивши, що «я не зможу», «мене не сприймуть», «я не досить розумна, щоб конкурувати». Звичайно, є і зовнішні чинники – це оточення, відсутність потрібної інформації, недостатнє фінансування науки, особливо в нашій країні. Якби мій батько, а потім і мій чоловік, не підтримували мене фінансово на початку моєї кар'єри і навчання, я б не змогла повністю присвятити себе в науці і, швидше за все, пішла у ту сферу, де могла б отримувати гідну зарплатню і утримувати сім'ю. Однак зараз тенденція така, що жінки хочуть відбутися саме в технічних науках: в наукових інститутах багато жінок, які вже відбулися як вчені на світовому рівні. Важливо щоб рідні і друзі підтримували це прагнення і з розумінням ставилися до постійної відсутності вдома, оскільки треба бути на спостереженнях, в лабораторіях, сидіти ночами за роботою. З мого досвіду, жінка, яка має можливість активно працювати і реалізовуватися, щаслива в сім'ї і все встигає, а якщо і не встигає, то близькі до цього ставляться з розумінням. Я думаю, що якби ми дотримувалися життєвого принципу «яке щастя бачити велику, нову, геніальну ідею, яка належить не мені», сформульованого в книзі Айн Рендт «Атлант розправив плечі» – в роботі, в творчості, не залежно від статі, – питання проблеми побудови кар'єри відпало б само по собі. У науковому середовищі тільки взаємна повага і непідробне захоплення досягненнями колег і учнів, мені здаються єдиним реальним шляхом гармонійного розвитку і прогресу».
Наостанок вчена зауважує про рольові моделі в науці: «Я захоплююся Кетрін Джонсон, думаю ви читали книгу Марго Лі Шеттерлі «Приховані фігури» або бачили фільм про жінок, які працюють в NASA. Це були 60-ті роки, вони були афро-американками – думаю, їм будувати кар'єру було дуже складно в той час. Однак вони робили свою справу на дуже високому рівні і завдяки їм реалізувалася не одна космічна програма Сполучених Штатів Америки. Ще одна видатна жінка-астроном – Валентина Петрівна Конопльова (вчитель і наставник мого вчителя Леоніда Марковича Шульмана), яка працювала в Головній астрономічній обсерваторії НАН України. Він багато про неї розповідав і захоплювався нею як вченим, наставником – вона дуже багато зробила у фізиці комет і надихнула не одне покоління вчених, які працюють у галузі фізики малих тіл Сонячної системи. Всі ми, хто працює в науці, по цеглинці складаємо базу для народження генія, який не залежно від статі і походження, зможе зібрати пазл з наших праць і зробити прорив в науці. Як сказав колись давньоримський імператор Марк Аврелій: «Роби, що повинен і здійсниться, чому судилося»».
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням:
https://womo.ua/aleksandra-ivanova-zhenshhinam-stroit-kareru-v-nauke-zachastuyu-meshayut-sobstvennyie-predrassudki/
За інформацією Інтернет-проекту «WOMO»