View message

У липні 2019 року на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» з’явився перший відеодайджест найцікавіших та найважливіших новин і подій зі світу астрономії, які зібрав і пояснив для широкого загалу вчений-астроном, популяризатор астрономії, завідувач лабораторії методологічного та інформаційного забезпечення освіти і науки (астрономічної) Науково-навчального центру Головної астрономічної обсерваторії НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Крячко.

НОВИНИ

*     *     *

Відомо, що всі тіла у Всесвіті рухаються й обертаються. А чи обертається Всесвіт як єдине ціле? Відповісти на це, здавалось би, досить просте запитання складно, адже ми не маємо змоги вийти за межі нашого Всесвіту, щоб з’ясувати, як усе насправді відбувається. Та виявляється, що спробувати знайти відповідь ми можемо, й перебуваючи всередині. Аналіз так званого мікрохвильового фонового випромінювання, котре з’явилося майже одразу після Великого Вибуху (за 300 тис. років після нього), вказує на те, що Всесвіт не обертається як єдине ціле. Про це наразі свідчать найостанніші дані спостережень, а саме – неоднорідності в цьому випромінюванні, які вдалося зафіксувати за допомогою космічних апаратів.

*     *     *

Японський космічний апарат «Хаябуса-2» здійснив уже другу посадку на поверхню астероїда Рюгу (вперше він «осідлав» цей об’єкт у лютому поточного року). Після відбирання проб ґрунту з астероїда «Хаябуса-2» повернеться на Землю на початку 2020-х років. Завдяки матеріалові, який він привезе, науковці сподіваються отримати більше інформації про речовину, з якої утворилася Сонячна система, і, можливо, також про походження життя на нашій планеті.

*     *     *

Втішні для світової наукової спільноти новини надійшли з Гавайських островів (США), на одній із гірських вершин яких планується спорудити телескоп із діаметром дзеркала 30 м, котрий становитиме конкуренцію (в хорошому розумінні) двом іншим великим телескопам, що наразі будуються в пустелі Атакама у Чилі, – європейському телескопу (діаметр дзеркала – 39 м) і американському телескопові імені Магеллана (діаметр дзеркала – 25 м). Річ у тім, що історія майбутнього гавайського телескопа вже встигла набути драматичного характеру: місцеве населення активно протестувало проти його встановлення на гірській вершині, яку воно вважає священною. Судовий розгляд цієї справи тривав близько п’яти років, і в липні 2019 року нарешті було ухвалено остаточне рішення, яке дозволяє продовжити спорудження телескопа. Учені дуже сподіваються, що на цьому протести припиняться, телескоп невдовзі стане до ладу і світова наукова спільнота отримає новий ефективний дослідницький інструмент й, відповідно, нові важливі результати спостережень, які доповнять, а можливо, й докорінно змінять наші уявлення про Всесвіт.

ІСТОРИЧНІ ФАКТИ

*     *     *

17 липня 2019 року виповнилося 75 років від дня заснування Головної астрономічної обсерваторії НАН України – найбільшої наукової установи астрономічного профілю в нашій державі. «Лілія Казанцева та Віталій Кислюк назвали свою книгу про Астрономічну обсерваторію Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Київське вікно у Всесвіт». За аналогією, Головну астрономічну обсерваторію НАН України можна назвати Всеукраїнським вікном у Всесвіт», – вважає Іван Крячко.

*     *     *

Крім того, 17 липня 2019 року виповнилося 125 років від дня народження одного з фундаторів сучасної космології Жоржа Леметра. Цікаво, що він мав церковний сан і навіть упродовж певного часу очолював Папську академію наук у Ватикані. Незалежно від Олександра Фрідмана Жорж Леметр теоретично довів, що наш Всесвіт мав початок, продовжує розвиватись і є неоднорідним. Враховуючи величезний внесок цього видатного вченого в космологію, Міжнародний астрономічний союз змінив назву чи не найвідомішого в астрономії закону – закону Габбла – на «закон Габбла–Леметра».

СПРОСТУВАННЯ ФЕЙКІВ

*     *     *

Нещодавно деякі ЗМІ поширили «неймовірну новину» про «загибель планети Нібіру». «Планета Нібіру не могла загинути, бо її ніколи не існувало», – підкреслює Іван Крячко. Вчені різних країн уже багато разів спростовували цю антинаукову нісенітницю, що, втім, не заважає недобросовісним медіа дезінформувати свою аудиторію.

Другий відеодайджест був опублікований на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» у серпні 2019 року.

НОВИНИ

*     *     *

Досить відомою як у наукових колах, так і серед аматорів науки є ідея так званого тераформування. Суть цього процесу полягає в перетворенні не придатної для життя планети на планету, де люди могли б жити, – з відповідним температурним режимом, водою в рідкому стані тощо. Першим із науковців таку ідею, зокрема про тераформування Марса, на початку 1970-х років висловив Карл Саґан – всесвітньо відомий популяризатор науки й учасник кількох космічних місій, серед них тих, якими було відправлено послання до інших цивілізацій, котрі потенційно можуть існувати у Всесвіті (ідеться про такі місії, як «Pioneer-10», «Pioneer-11», «Voyager-1» і «Voyager-2»). Звісно, про тераформування в тому чи іншому вигляді згадувалось і до Саґана, в науковій фантастиці – у творах художньої літератури та кінострічках, але саме починаючи з цього вченого можливість цілеспрямованої реалізації згаданого процесу стала розглядати й наука. Вже після появи Саґанової статті з цієї теми було підраховано, що, навіть якщо на Марсі розтопити полярні шапки й здійснити інші потрібні зміни, атмосфера цієї планети все одно не буде придатною для життя людини. У результаті, ідея тераформування Марса, здавалося, зійшла нанівець. Але зовсім нещодавно було сформульовано так званий регіональний підхід до тераформування, за яким пропонується перетворювати планету не всю одразу, а місцями та із застосуванням такого цінного матеріалу, як аерозоль із керамзиту, котрий здатен, як і земна атмосфера, створювати парниковий ефект – для цього достатньо вкрити потрібну ділянку зробленою з цієї речовини плівкою завтовшки 2−3 см. Припускається, що це може бути реальний шанс, аби розпочати роботу зі змінення Марса для майбутніх поселень землян-колоністів.

*     *     *

Провідні космічні держави та космічні агентства світу готуються до створення у 2020-х роках орбітальної станції поблизу Місяця, яку планують назвати «Lunar Gateway» (тобто «Місячні ворота», або ж «Місячний шлюз»). Цю назву обрано не випадково: передбачається, що космічні кораблі здійснюватимуть зі станції посадки на поверхню Місяця; зі станцією стикуватимуться також кораблі, які повертатимуться на Землю. Зовсім нещодавно американське Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (NASA) та Європейська космічна агенція (ESA) нарешті дійшли згоди щодо того, якою орбітою рухатиметься майбутня станція. Планується, що це буде пряма галоорбіта (тобто дуже витягнута еліптична орбіта) навколо Місяця. Найдалі від нашого супутника станція відходитиме на відстань до 70 тис. км, найближче – на відстань до 3 тис. км. Саме такій орбіті фахівці віддали перевагу з енергетичних міркувань, адже вона дасть змогу суттєво заощаджувати пальне завдяки тому, що перебуватиме в такому місці космічного простору, де гравітаційний вплив як Місяця, так і Землі на неї буде мінімальним.

*     *     *

Космологи (космологія – галузь астрономія, яка вивчає історію розвитку Всесвіту) продовжили досліджувати так звану сталу Габбла – коефіцієнт пропорційності в законі Габбла–Леметра. Виміряне різними методами значення цієї константи наразі різниться і становить 73,3, 69,8 та 67,4 км/(с х Мпк). Здавалося б, різниця не така вже й велика, проте сучасні методи дають змогу вимірювати це значення з досить високою точністю, тому ця розбіжність непокоїть космологів, які намагаються з’ясувати, що за нею приховується – неточність вимірювань чи якась нова фізика. Поки що це запитання залишається без відповіді.

ІСТОРИЧНІ ФАКТИ

*     *     *

У липні 2019 року виповнилося 20 років від часу початку роботи рентгенівської обсерваторії «Чандра» на навколоземній орбіті. Обсерваторію названо на честь американського астрофізика індійського походження, лауреата Нобелівської премії в галузі фізики 1983 року Субрахманьяна Чандрасекара. Крім того, у перекладі з санскриту «чандра» означає «Місяць». Відповідно до назви, обсерваторія «Чандра» вивчає космічні об’єкти, які, як часом говорять науковці, «світяться» в рентгенівському діапазоні, і є однією з чотирьох так званих великих космічних обсерваторій NASA (Great Observatories), до яких належать також гамма-обсерваторія Комптона, космічний телескоп імені Габбла та телескоп «Spitzer». Усі вони – надзвичайно важливі орбітальні телескопи, які змінили сучасну астрономію.

*     *     *

У липні 2019 року відзначали також річницю роботи космічної станції (телескопа та супутника) TESS (Transiting Exoplanet Survey Satellite), яка шукає екзопланети біля відносно близьких до Сонця зір (їх ще іноді називають яскравими, оскільки воно розташовуються порівняно недалеко від нашої планетної системи). Впродовж першого року своєї роботи TESS оглянув південну півкулю небесної сфери, знайшов понад 20 екзопланет, кількасот кандидатів в екзопланети, а також одну надзвичайно цікаву планетну систему поряд із дуже тьмяною зорею – червоним карликом. Ця система цікава тим, що одна з її планет має тверду, скелясту поверхню, тобто є землеподібною, а інші дві планети – газоподібні на кшталт газових гігантів Сонячної системи, тільки менші за розмірами. Таким чином, TESS знайшов у Всесвіті об’єкти, яких немає у нашій планетній системі, і це, звичайно, важливий для науки результат.

11 серпня 2019 року на YouTube-каналі «Science In UA» вийшов третій випуск відеодайджесту. Цього разу програма повністю присвячувалася телескопам.

ПЕРЕДІСТОРІЯ

Сучасну астрономію годі уявити без телескопів – практично всі наукові відкриття у цій науці так чи інакше спираються на результати телескопічних досліджень. Телескопічна ера в астрономії розпочалася 1610 року, коли Галілео Галілей змайстрував свій перший телескоп. Результати спостережень цей італійський учений опублікував у своїй книзі «Зоряний вісник».

Від людського ока телескоп відрізняється двома важливими характеристиками, які надають йому перевагу перед природним органом зору. По-перше, він дає змогу збирати значно більше світла від небесних об’єктів (причому що більший об’єктив телескопа, то більше світла він здатен зібрати). Тому за допомогою цього приладу можна спостерігати об’єкти зі слабкою світністю, яких не видно неозброєним оком. По-друге, телескоп може збільшувати кут зору, під яким спостерігач бачить небесний об’єкт. Це дозволяє бачити тіла, які людське око не розрізняє, сприймаючи їх як одне ціле.

Сучасні телескопи, звичайно, разюче відмінні від телескопів доби Галілея. Зараз у стадії будівництва перебуває кілька великих телескопів, які матимуть дзеркала діаметром від 20 до майже 40 м.

НОВИНИ

*     *     *

На Гавайських островах (США) тривають протести проти спорудження великого телескопа на одній з тамтешніх гірських вершин, яку місцеве населення вважає священною. У липні суд ухвалив дозволити продовження будівництва цього телескопа і, здавалося, конфлікт вичерпано. Проте сподівання наукової спільноти були марними – нещодавно гавайці вийшли на чергову акцію протесту і перекрили дорогу, котра веде на гору, де вже розміщено кілька телескопів, зокрема обсерваторію імені Кука та японський телескоп «Субару».

Тож наразі доля ще одного нового телескопа, який мав би там невдовзі з’явитися, залишається невизначеною. Розглядається навіть можливість перенесення його будівництва в інше місце – на одну з ділянок на Канарських островах (Іспанія), де вже працює велика астрономічна обсерваторія.

*     *     *

На нинішньому етапі в телескопобудуванні обговорюються та втілюються кілька цікавих ідей. Одна з них полягає в тому, щоб виготовити космічний телескоп із великим діаметром дзеркала, проте не суцільним, а зібраним з окремих частин. На стадії будівництва й підготовки до запуску зараз перебуває космічний телескоп імені Джеймса Вебба із діаметром дзеркала 6,5 м. Вартість цього наукового проекту вже сягнула $ 10 млрд.

Тепер же вчені міркують над тим, як побудувати космічний телескоп більшого розміру за значно меншу ціну. Співробітники лабораторії, котра виготовляє дзеркала для наземних телескопів, запропонували цікаве рішення: вони пропонують запустити в космос кількадесят космічних апаратів, кожен із яких буде оснащено оптичною системою не із дзеркал, а з лінз. Якщо об’єднати всю цю «космічну флотилію» – отримаємо оптичну систему, еквівалентну телескопові з діаметром дзеркала 8 м. Площа дзеркала становитиме 57 м², що значно перевищуватиме площу дзеркала космічного телескопа імені Джеймса Вебба (25 м²).

Цікаво, що лінзи, про які йдеться в зазначеній концепції, будуть штампованими, тобто їх виготовлятимуть на конвеєрі. У такий спосіб вироблялись автомобілі «Форд», подібним чином компанія IKEA робить меблі, які можна збирати з окремих деталей. Конвеєрне виробництво лінз для космічного телескопа, як припускається, істотно здешевить кінцевий результат. Ця концепція космічного телескопа, котра отримала назву «Наутилус», продовжує розвиватись, а команда, якій вона належить, уже отримала фінансування в обсязі понад $ 1 млн на виготовлення прототипу такого телескопа. Отже, очевидно, рано чи пізно ідею таки буде реалізовано.

*     *     *

А от чи буде втілено іншу цікаву й у чомусь навіть фантастичну ідею – ідею так званого тераскопа – поки що не відомо. Ідеться про те, щоб використати Землю як лінзу, розмістивши на певній відстані від нашої планети приймач, який фіксуватиме проміння, що заломлюється земною атмосферою. За підрахунками авторів цієї ідеї, розмістивши приймач на відстані, що становить 85% відстані між Землею та Місяцем, можна сфокусувати промені, котрі пройшли буквально над поверхнею Землі. Проте такі промені зазнаватимуть різної деформації, тому отримуване зображення буде неякісним. Якщо ж перемістити точку розміщення приймача на відстань 1,5 млн км від Землі, можна буде фокусувати промені, які пройшли на висоті 14 км над поверхнею нашої планети, а отже, не зазнали суттєвого заломлення.

Ідея тераскопа є робочою, але науковці, які аналізували її, вважають, що втілити щось подібне у практику буде дуже непросто. Хоча, якби це таки вдалося, то чутливість нового інструмента була б еквівалентною чутливості гіпотетичного телескопа з діаметром дзеркала 150 м, тобто людство отримало б змогу спостерігати дуже слабкі за світністю об’єкти.

8 вересня 2019 року на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» вийшов четвертий випуск відеодайджесту, присвячений найновішим результатам дослідження планетних систем.

*     *     *

За словами Івана Крячка, суть теорії походження Сонячної системи, яку (теорію) сучасним українським школярам викладають на уроках астрономії в 11-му класі, полягає в тому, що наша планетна система виникла з газопилової хмари, в центрі котрої сформувалася зоря Сонце. Дуже сильний і потужний вітер від молодого Сонця (тобто потік сонячних частинок, сонячний вітер) «видув» газ подалі від зорі й поблизу неї залишилися тільки тверді частинки. З них і виникли землеподібні планети – планети з твердою поверхнею, – тоді як планети-гіганти (або ж газові планети) виникли далі від центра системи.

Водночас, із відкриттям екзопланет (планет поза Сонячною системою, біля інших зір) з’ясувалося, що ці об’єкти зовсім не вписуються в теорію походження Сонячної системи. Таким чином, небулярна теорія (або ж теорії походження Сонячної системи з газопилової хмари) поки що не підтверджується спостереженнями екзопланет: масивні газоподібні планети в інших планетних системах буквально «ковзають» по атмосферах своїх материнських зір. Астрономи навіть спостерігають одну зорю у сузір’ї Фенікса, навколо якої обертається велика планета, вдесятеро більша за наш Юпітер, яка поступово, по спіралі, «падає» на свою материнську зорю. Яким чином такі планети-гіганти могли сформуватися поряд із досить яскравими зорями, вченим наразі до кінця не зрозуміло. Більше того, нещодавно поблизу молодої зорі віком 2 млн років (для порівняння: нашому Сонцю вже майже 5 млрд років) було знайдено планетну систему, в якій планети-гіганти також обертаються на дуже близькій відстані від центра.

*     *     *

Улітку 2019 року група зарубіжних астрономів і геологів виконала дослідження, результати якого було опубліковано у фаховому виданні «AstrophysicalJournal». Ці науковці дійшли висновку, що наша планета зазнавала інтенсивного космічного «бомбардування» значно раніше, ніж зараз вважається, тобто раніше, ніж 4 млрд років тому, а саме – 4,48 млрд років тому. На це вказують результати аналізу метеоритів, які зберігаються на Землі. На думку авторів дослідження, причиною такого інтенсивного «бомбардування» могла послугувати міграція великої планети від Сонця на околицю Сонячної системи.

«Отже, результати останніх досліджень свідчать про те, що астрономи поки не достатньо добре розуміють процеси походження планетних систем навколо зір. Крім того, очевидно, наша Земля була придатною для життя раніше, ніж досі вважалося»,– підсумував ведучий відеодайджесту.

23 вересня 2019 року на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» вийшов п’ятий випуск традиційного астрономічного відеодайджесту, присвячений парадоксу Фермі.

Як пояснив Іван Крячко, кінець 1940-х – початок 1950-х років відзначився сплеском інтересу до так званих НЛО і можливих прибульців із космосу: «У нашому Всесвіті за 14 млрд років його існування мало з’явитися багато цивілізацій. Деякі з них могли досягти вищого, ніж людство, рівня розвитку, й опанувати міжзоряні відстані. Проте ознак їхньої присутності чомусь непомітно. В цьому й полягає суть парадоксу Фермі [Енріко Фермі – видатний американський фізик ХХ століття, лауреат Нобелівської премії в галузі фізики 1938 року; свого часу поставив знаменитого запитання «Де всі?»]. Досі було запропоновано кілька пояснень цього парадоксу. Наведу приклади полярних гіпотез. Згідно з першою, земна цивілізація – єдина у Всесвіті. Друга точка зору має назву гіпотези зоопарку і припускає, що високорозвинені цивілізації існують і навіть спостерігають за людством, але з невідомих причин ніяк себе не проявляють. Та в наш час, коли астрономи знайшли вже кілька тисяч екзопланет і виявили на них ознаки складних молекул, які можуть бути основою для виникнення життя, наша самотність у Всесвіті видається дуже дивною.

У 2019 році був запропонований ще один варіант розв’язання парадоксу Фермі: астрофізик Калеб Шарф із колегами вважають, що причина «великого мовчання Всесвіту» – повільність міжзоряних подорожей (цю гіпотезу вчені висловили у своїй статті, опублікованій престижним фаховим виданням «Astrophysical Journal»). Річ у тім, що зорі у галактиках рухаються з великими швидкостями. Наприклад, Сонце рухається навколо центра нашої зоряної системи зі швидкістю понад 200 км/год. Через це відстані між зорями постійно змінюються – й, очевидно, високорозвинені цивілізації (якщо вони існують) мають зважати на цю обставину, плануючи міжзоряні перельоти (це ж правило діє у космонавтиці: щоб відрядити космічний апарат до Марса, потрібно враховувати взаємне розташування Землі та Марса у міжпланетному просторі; сприятливі розташування планет (коли відстані між ними найкоротші), які отримали назву стартових вікон, не є постійними – їх потрібно очікувати). На думку Калеба Шарфа та співавторів, міжзоряні подорожі у Всесвіті тривають, імовірно, впродовж десятків мільйонів років. Свою гіпотезу вчені назвали ефектом Аврори – на честь фантастичного роману Кіма Робінсона, герої якого здійснюють міжзоряну мандрівку на «кораблі поколінь». Але і це нове можливе пояснення все одно мало просуває нас на шляху розуміння таємниці «великого мовчання Всесвіту»».

2 жовтня 2019 року на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» вийшов шостий випуск програми «Розмови про Всесвіт з Іваном Крячком», присвячений присвоєнню назв небесним тілам.

«Назви зір та інших космічних об’єктів, видимих неозброєним оком, дуже давно вигадали люди, що належали до різних культур. Тобто сучасні астрономи отримали ці назви у спадок. У 1919 році з’явився Міжнародний астрономічний союз (МАС), який почав упорядковувати цю спадщину: спершу за його рішенням небесну сферу було поділено на 88 ділянок, які отримали назву сузір’їв (астрономи ХХ століття відійшли від традиційного розуміння сузір’я як групи зір). Та лише у 2016 році МАС створив робочу групу, котра нині опікується найменуванням небесних тіл. Завдання цієї групи – напрацювання єдиного механізму присвоєння (надання) астрономічних назв. МАС навіть оприлюднив офіційне звернення, в якому нагадав, що саме він відповідає за це, і попросив усіх інших дотримуватися правил, якими користується він сам. Тож будь-які інші сертифікати з назвами небесних тіл, якими у нас торгують, нічого не варті: в астрономії ці назви ніколи не буде визнано», – підкреслив Іван Крячко.

Сьомий випуск «Розмов про Всесвіт з Іваном Крячком» вийшов на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» 25 жовтня 2019 року – у форматі новинного дайджесту.

Ведучий програми нагадав, що Нобелівську премію в галузі фізики 2019 року присуджено канадському космологові Джеймсу Піблсу (за теоретичні відкриття, що сприяли поглибленню розуміння того, як розвивався Всесвіт після Великого вибуху) та швейцарським астрономам Мішелю Майору і Дідьє Келло (за відкриття першої екзопланети (тобто планети за межами Сонячної системи) біля зорі, подібної до нашого Сонця), а також розповів про значення цих відкриттів для науки.

«Джеймс Піблс був одним із трьох співавторів надрукованої 1965 року в «Astrophysical Journal» статті, в якій пояснювалося що саме відкрили інші науковці – Арно Пензіас і Роберт Вілсон. Ідеться про мікрохвильове фонове випромінювання, яке наш видатний астрофізик Йосип Шкловський назвав реліктовим. Ба більше, у 1971 році Піблс опублікував велику монографію «Фізична космологія», в якій пояснив також процес появи такого випромінювання. Крім того, цей учений є одним із головних творців космологічної моделі так званого плаского Всесвіту, що містить речовину й холодну темну матерію.

Про відкриття першої в історії людства екзопланети 1992 року оголосили Александр Вальцман і Дейл Фрейн – за результатами спостережень, які вони виконали у 1990 році за допомогою радіотелескопа в Оресібо (це – один із найбільших радіотелескопів у світі, діаметр його дзеркала – 300 м). Нововиявлена планета оберталася навколо нейтронної зорі (пульсара), розташованого на відстані 2300 світлових років від Землі в напрямі сузір’я Діви. Мішель Майор і Дідьє Келло розпочали систематичні пошуки екзопланет наприкінці 1993 року, розмістивши на одному з телескопів Обсерваторії Верхнього Провансу (Франція) спектрометр, який давав змогу отримати дуже якісні спектральні зображення зір. За рік учені помітили, що одна зі спостережуваних зір – 51-а сузір’я Пегаса – демонструє коливання у спектрі, пов’язані з тим, що навколо неї обертається якийсь невидимий об’єкт, очевидно, планета. Майор і Келло не наважились одразу ж опублікувати отримані дані й зачекали, доки цей результат не підтвердять їхні американські колеги. Коли ж це сталося, у жовтні 1995 року знаменитий журнал «Nature» надрукував статтю про це відкриття. Знайдена Майором і Келло екзопланета обертається навколо зорі, дуже схожої на наше Сонце. Напевно, саме це стало визначальним чинником, який вплинув на рішення Нобелівського комітету, котрим, фактично, відзначено відкриття нового розділу астрономії – розділу вивчення екзопланет», – наголосив Іван Крячко.

Ведучий програми також привернув увагу аудиторії до двох інших важливих нових зі світу астрономії.

По-перше, група британських і німецьких астрофізиків запропонувала можливу відповідь на запитання про те, як утворюються магнетари – природні космічні магніти, магнітне поле яких у мільйони разів сильніше, ніж магнітне поле штучних магнітів, створених людиною.

По-друге, доведено незмінність однієї з фундаментальних фізичних констант – гравітаційної сталої: «Як своєрідну лабораторію під час такого дослідження (з використанням космічного телескопа «Кеплер») було використано зорю, цікаву передусім своїм віком (11 млрд років). Відповідно, її коливання дають змогу визначити гравітаційну сталу на дуже великому проміжку часу», – говорить Іван Крячко.