 |
Вісім століть, у Х-XVIII віках, вишиванка існувала як відповідь на запит вищих верств українського суспільства і лише наприкінці XVIII століття спустилася на рівень селянської культури. Оксана Косміна пояснює, чи не перебільшуємо ми значення вишиванки у ХХІ-му столітті: «Те, що науці відомо про вишивку часів Києворуських, не дає підстав стверджувати, що існували вишиті сорочки в нашому традиційному розумінні. Звісно, щось місцевими майстринями вишивалось, щось декорувалось завезеною купцями іноземною тканою тасьмою… Навіть у XVI-XVII століттях вишивка у Київській Русі, на теренах сучасної України була елітарним видом декору. Ситуація змінилася наприкінці XVIIІ століття. Тоді вишивка поширилася серед сільського населення України. Нагадаю, натільна сорочка була єдиним одягом, який у селі був і верхнім, і нижнім: і спідня білизна, і верхній одяг одночасно. Подібна ситуація була типовою для багатьох народів – слов’янських і не слов’янських. Тому в матеріальній культурі вивчення вишитих речей набуває особливого значення, дозволяє зрозуміти глибину справжньої етнічної культури. Ось чому в XXI столітті українська вишивка стала одним із маркерів самоідентифікації та самоствердження українського народу як нації. Допоки у нас точитиметься війна на сході, доти навколо вишитої сорочки виникатимуть, розвиватися та множитимуться різні міфи, доти значення цього елементу одягу залишатиметься актуальним і вагомим. На жаль, не я відкрила цей закон, але… «Модні ті країни, й у тренді – одяг з тих країн, де тривають військові конфлікти». На жаль, мода і війна завжди ідуть рука об руку».
Експерт розказує коли в Україні зародилося ремесло вишивки: «Якщо розглядати давньоруський час, на нас, безумовно, впливала матеріальна культура і мода Візантії. Наприклад, із Константинополя до Києва купці везли візантійський крам, а з-поміж іншого – з тканим узорним декором, що додатково міг оздоблюватися вишивкою. Спочатку малюнки, тканини, вишивки створювалися професіоналами на запит середнього класу – і лише із плином століть престижність цих речей та їх декору поступово спустилася до нижчих верств. За браком аналогічних матеріалів, володіння техніками і тому подібного – народні майстри вдавалися до певних… імітацій, що, зі свого боку, дозволяло створювати самобутні взірці народного мистецтва. Це, у свою чергу, привертало увагу професійних майстрів, які могли брати такі взірці в якості джерела творчого натхнення. (…) Якщо спиратися на письмові джерела, то згадки про вишивку знаходять у документах XVI століття. Щоправда, там важливих фактів також катма, адже йде мова про ужиткові речі заможних людей – шляхти, багатих городян…».
За інформацією інформаційного агентства «Укрінформ»