Лише за три місяці 2020 року в Україні згоріли 18 тисяч гектарів землі. За інформацією ДСНС, цьогоріч в екосистемі виникло понад 15,5 тисяч загорянь. Однак ця цифра майже щоденно змінюється. Найбільше потерпають від вогню відкриті території – де є трави, очерет, сміття. Основною причиною традиційних підпалів сухої трави, які цьогоріч набрали масштабів екологічної катастрофи, є не диверсії, як думає цілком адекватна частина населення, а людська неосвіченість. Така собі звичка, яка перевертає всі уявлення про здоровий глузд, мовляв, дід палив, батько палив, сусід палить, а я чим гірший. Ще одна версія – підпал, щоб замаскувати вирубування лісів.
Андрій Бокотей зазначає: «За часів наших дідів, на яких так люблять посилатися палії, українські зими були морозними та сніжними. Мінус двадцять градусів узимку і метрові замети снігу були нормою, а не аномалією. Тож ґрунти і рослинність навесні були вологими, підпалити їх було складно, а якщо й вдавалося, то вигорали невеликі клаптики. Ще 30 років тому у Львові було понад 170 дощових днів на рік. Сьогодні добре, якщо бодай 50 днів у Львові будуть з дощами. Клімат кардинально змінився, як і досягнення в науці. Сьогодні вже добре відомо, що паління трави завдає шкоди і ґрунту, і рослинному та тваринному світам, і здоров’ю самої людини. Ми живемо у ХХІ столітті, але нерідко поводимося, як дикуни».
Тимур Бедернічек додає: «Є ще одна причина стихійних пожеж. Наші люди звикли виносити сміття до річки, бо вода забере, а сухе палять, бо вогонь забере. У нас немає відповідальності ні перед природою, ні перед суспільством, в якому живемо. Безвідповідальним виховуємо й молоде покоління. Частину пожеж у полі та горах провокують саме діти. Неодноразово був свідком цього та власноруч гасив наслідки дитячих забав.
Учені зауважують, що підпали трави роблять екосистему простішою, а отже, вразливішою: «Будь-яка екосистема, навіть суха трава чи бур’яни – дуже складний комплексний механізм взаємозв’язків між різними живими організмами: рослинами, комахами, птахами, ссавцями. Такий механізм відпрацьовувався сотні, тисячі, можливо, і мільйони років, зовсім не для того, щоб згоріти в один момент», - каже Андрій Бокотей. «Ґрунт та перепріле листя, яке на ньому лежить, – найбільш заселена частина біосфери, – долучається Тимур Бердернічек. – В одному грамі може бути мільйони, інколи мільярди мікроорганізмів, які й відповідають за деструкційну ланку екосистеми, тобто за всі процеси розкладу та повторного повернення речовини в екосистему. Спалити рослини означає розірвати харчовий ланцюг у природі, адже до нього входять не тільки рослини й тварини, а й мікроорганізми. Взагалі мікросвіт досі залишається для людства загадкою. За найоптимістичнішими прогнозами, ми знаємо лише 5-10% мікроорганізмів. Але і ці знання є вкрай важливими, аби зрозуміти, як працює природа. Наприклад, деякі мікроорганізми дозволяють брати з атмосфери азот, якого багато в атмосфері, проте дуже мало в ґрунті. Це необхідний елемент для розвитку рослин. Тож коли ми випалюємо суху траву, знищуємо й ті дуже важливі азотофіксуючі мікроорганізми. Щось можна відновити мікробіологічними добривами, аналогами пробіотиків. Втім лише незначну частину. Під час горіння виділяється вуглекислий газ, що посилює парниковий ефект, а під час повільного тління – смертельно небезпечний чадний газ. Отже, через підпал трави та листя переривається колообіг речовин і зникає вся користь від природного процесу. Думка, що паління дуже корисне для родючості ґрунтів, є застарілою і помилковою. Коли палять траву, то з найбільш родючого шару ґрунту згорає гумус. Висока температура знищує накопичену в ґрунті органіку, збіднює його склад і порушує структуру. На відтворення родючого шару потрібні роки, а то й десятиліття. Цікаво, що паління зазвичай відбувається в період тиші, коли не можна навіть проводити санітарні рубки лісу, бо в цей час розмножуються дикі тварини. Тож у вогні гинуть і цілі потомства тварин та птахів. Ми їх просто спалюємо живцем – і це страшно. Просто якесь середньовіччя!».
 Рятувальники Сватівського міськрайонного відділу ГУ ДСНС України у Луганській області із врятованим зайченям. Фото: Сватівський відділ ГУ ДСНС |
Андрій Бокотей: «В останні роки клімат помітно змінився. Зими стали теплими з малою кількістю снігу. Цього року деякі перелітні птахи повернулися значно швидше, ніж раніше, і, відповідно, швидше почали гніздуватися. Вже сьогодні насиджують кладки більшість видів качок, лебеді, а в окремих пар гусей уже є пташенята. Для птахів будівництво гнізда, відкладання та насиджування яєць, а потім ще й вигодовування пташенят – це дуже великі енергетичні затрати. І це все згорає, все гине. Для птахів, які відкладають лише одну кладку на рік (качки, гуси, лебеді), втрачене потомство – це відсутність відтворення, а відтак падіння численності виду. Якщо птахи наважаться відкласти повторну кладку, пташенята не встигнуть навчитися літати до відкриття сезону полювання на початку серпня і все одно загинуть. Також у вогні згорають і кормові ресурси для дуже багатьох видів. Ще одним середовищем, де ховають свої гнізда кілька десятків видів птахів (очеретянки, кобилочки, погоничі, лиски та багато інших) є очерети. Одні будують гнізда між стеблами очерету невисоко над землею або водою, інші – на заломах очерету та землі, ховаючи своє потомство від чужого ока. Вочевидь, палії про це навіть не замислюються».
Учені пояснюють чим вже розплачуються українці за неконтрольовані підпали сухої трави:
«До останнього видання Червоної книги України занесено 226 видів комах, 8 земноводних, 11 плазунів, 87 птахів і 68 ссавців, – зазначає Андрій Бокотей. – Життєві цикли багатьох з них пов’язані з луками, пасовищами, неужитками, де навесні та восени багато сухої рослинності. Держава, науковці, громадські організації залучають великі кошти, щоб зберегти біологічне різноманіття і врятувати вразливі види. Хоча сьогодні катастрофічно падає чисельність і дуже численних видів, таких як, наприклад, польовий жайворонок. А жайворонок – це не лише естетика, без якої важко уявити українську культуру. Це важливий елемент харчових ланцюгів у природі, порушення яких може мати непередбачувані негативні наслідки».
Тимур Бедернічек також підкреслює: «Регулярні та неконтрольовані підпали негативно впливають на біорізноманіття, призводять до зникнення цілих популяцій деяких видів. А отже, максимально спрощують екосистему. А що простіша екосистема, то вона менш стабільна і більш вразлива до різних природних чинників. Прикладом таких нестабільних екосистем можуть бути агроліси, поширені в США та Великобританії. У них висока продуктивність, але вони вразливі до різноманітних захворювань та шкідників. Натомість природний ліс, якому властиві високе біорізноманіття та складніша структура, значно стійкіший. У час, коли клімат кардинально змінюється, а стихійні лиха у вигляді вітровалів, повеней стають майже систематичними, ми маємо бути напоготові. Натомість такими підпалами суттєво ослаблюємо природу і як наслідок своє здоров’я. Останнім часом почали горіти навіть Карпати: то місцеві полонину підпалять, то туристи багаття не загасять, а любителі чорниці взагалі випалюють цілі плантації кущів сухої чорниці. Зараз у Карпатах дуже багато сухих смерек, які ще за Австро-Угорщини штучно насадили. А все, що штучно насаджено, довго не живе. На тлі глобального потепління, яке супроводжується теплими зимами, засухами, підпали трави можуть призвести до повноцінних масштабних лісових пожеж. А це сильний удар не лише по довкіллю, а й по здоров’ю людини, яке сьогодні й так під загрозою».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією освітньої платформи «Інститут Просвіти»