View message

Про те, які з рослин – символів України зростають на території нашої держави з незапам’ятних часів, а які примандрували до нас відносно нещодавно, в ефірі рубрики «Британські вчені» програми «Культура. Live» радіостанції «UA: Українське радіо «Культура»» розповів учений-ботанік і популяризатор науки, автор науково-популярних блогів «Ботанік у кедах» і «Довколаботаніка», виконувач обов’язків наукового співробітника відділу ботаніки Національного науково-природничого музею НАН України кандидат біологічних наук Олексій Коваленко.

Учений-ботанік Олексій Коваленко і ведуча рубрики «Британські вчені» Дар’я Озерна (фото – з Facebook-сторінки Дар’ї Озерної: https://www.facebook.com/daria.ozerna)

«Люди дуже швидко призвичаюються до довкілля, і часто ландшафт, який ми з дитинства бачимо поряд зі своїми садибами, видається нам одвічним, але більшість рослин, що вважаються сьогодні символами України, раніше на її території не зростали, – говорить науковець. – Хоча відома приказка «Без верби і калини нема України» цілком ботанічно коректна. Адже рід Верба доволі поширений у нас – трапляється понад 10 його видів. Калина – також звичайний представник наших природних лісів, як і тополі. Частиною української та європейської флори є і рід Чебрець. На українських теренах зростають степові його види, власні види зустрічаються на Поліссі та в Карпатах, ендемічні – у Криму. До речі, ця рослина містить велику кількість біологічно активних сполук, зокрема тимол, завдяки яким і цінується. У середньовічній Європі чебрець символізував мужність і свіжість: вислів «пахнеш, як чебрець» колись був вишуканим компліментом.

Власне кажучи, цим перелік найвідоміших із питомих представників української природної флори й обмежується, решта ж – переважно сільськогосподарські культури – чужинці й зайди. Загалом в Україні зростає понад 5,5 тис. видів рослин, більшість з яких належать до нашої природної флори. Але раціон наших предків змінювався і популярнішими з часом ставали види-космополіти. Багато хто вважає яблуню нашим рідним фруктом – і справді, у нас ростуть дикі лісові яблуні, проте зараз у їжу ми вживаємо плоди переважно яблуні домашньої, дикий предок якої – яблуня Сіверса – походить із Середньої Азії.

Здавалось би, що може бути українськішим за чорнобривці? Та насправді ці рослини потрапили до України досить пізно. Походять вони з території сучасної Мексики та південних штатів США і на батьківщині мають химерне застосування – як ритуальна квітка на святах і карнавалах смерті. У Німеччині чорнобривці традиційно називали студентською квіткою, бо вона використовувалась як дешевий аналог троянд. Чорнобривці – не один вид, а загалом близько 10-ти, з яких в Україні найпопулярніші 2 види. І у нас, і на Кавказі з чорнобривців виготовляють пряність, яка називається «імеретинський шафран», схожий на справжній шафран тільки зовні. Використовується він як природний барвник (завдяки вмісту таких рослинних пігментів, як каротиноїди), хоч і значно слабший. Харчовий барвник Е 161b – також продукт із чорнобривців.

Чорнобривці (фото: Пресслужба НАН України)

Яскраві й ароматні квіти чорнобривців привабили рідкісну червонокнижну комаху – бджолу-тесляра (фото: Пресслужба НАН України)

Квітниково-декоративні культури, котрі найчастіше зображуються художниками навколо хат-мазанок як мальви, насправді мальвами не є – це представники роду Рожа (Alcea), що має далекосхідне походження, але в його історії не все зрозуміло, бо дикі популяції цієї рослини невідомі. Вочевидь, люди її вже давно одомашнили.

Катерина Білокур. «Квіти за тином»

Соняшник, як і інші американські культури, потрапив до Європи за доби великих географічних відкриттів, 1510 року, а в Україні з’явився трьома століттями пізніше. Протягом тривалого часу соняшник вважався суто декоративною рослиною – масово вживати його в їжу почали лише у XVIII столітті. Доти ж у Європі найпоширенішою була, напевно, оливкова олія, а на сході континенту використовувалися різні представники капустяних, які теж є олійними рослинами. Хоча смажили їжу, найімовірніше, на тваринних жирах: зокрема, у давніх рецептах є згадки про масло, сало й інші. Рослинні олії для цих потреб могли собі дозволити тільки найзаможніші люди.

Соняшник (фото: Пресслужба НАН України)

Перші представники гарбузових потрапили до нас значно раніше, бо «пересувались» іншими шляхами – через Азію та Африку. Але це не ті славнозвісні гарбузи, котрі увічнені в українській літературі, а лагенарія, яку й українською мовою правильно називати тиквою. Плід цієї рослини часто має форму пляшки, тож не дивно, що в давнину його використовували для виготовлення посуду.

Лагенарія (фото: flowerpictures.net)

Гречка теж з’явилася на території сучасної України давно, іще до американських культур – вочевидь, через Великий шовковий шлях, оскільки це азійська рослина. Але точний час її появи складно зафіксувати».