Учасниками вебінару «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?» стали провідна наукова співробітниця відділу історії України 20-30-х рр. ХХ сторіччя Інституту історії України НАН України докторка історичних наук Людмила Гриневич та завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України доктор історичних наук Георгій Касьянов. Іншими учасниками вебінару стали відомі науковці Дарія Маттінґлі, Ярослав Грицак, Мартін Шульце Вессель, Андреа Ґраціозі.
Георгій Касьянов зазначив: «Якщо підбивати підсумки, принаймні стосовно наукових досліджень, у нас є три підходи. Один полягає в тому, що Голодомор був геноцидом. В поняттях Конвенції ООН 1948 року, в поняттях праць Лемкіна і т. ін., це був геноцид. Щоправда, й тут ми маємо вже дві розбіжності. Одна з них полягає в тому, що це був геноцид етнічних українців, інша – що це був геноцид українців як політичної нації. На жаль, обидві версії виключають інші етнічні групи, які цього часу мешкали в Україні і які також постраждали від геноциду, наприклад, поляки, німці, євреї, втрати яких були сумірні втратам українців як етнічної групи. Інша ідея полягає в тому, що це зовсім не був геноцид. Наприклад, ви можете прочитати, що деякі американські вчені не вважають, що це був геноцид. Третій варіант сформулювала Енн Епплбаум, вона не є істориком, але свої висновки вона базувала на працях українських істориків, або Тіма Снайдера, який є істориком, – що концепція геноциду стосовно цього конкретного випадку не надто вписується в науковий підхід, і краще б використовувати інші поняття. Нарешті, мій погляд, щодо своєї позиції. Отже, я визнаю право інших вчених вважати Голодомор геноцидом. Я абсолютно впевнений, в таких сферах, як міжнародна політика або міжнародне право, це також є цілком прийнятним. Хочете так – робіть так. Що я справді рішуче заперечую – це право тих, хто вважає Голодомор геноцидом нав’язувати свою думку іншим, тим, хто може мати іншу думку, особливо в науці. На жаль, ми це маємо. На щастя, жодна з цих спроб не мала успіху. Тим не менш, ці зусилля були тривалими й настирливими, і вони вказують на те, що у нас є певний сегмент, політичний сегмент суспільства, – ті, хто хоче використовувати політику, політичні інструменти та юридичні важелі, щоб обмежити свободу слова та академічних досліджень. На щастя, такі спроби не мали успіху. І я сподіваюся, що так буде і надалі».
Людмила Гриневич виступила з такою доповіддю: «Спочатку – ремарка на зауваження Георгія Касьянова стосовно оцінок Голодомору Енн Епплбом. Як науковий редактор і видавець українськомовної версії книжки «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» хочу зазначити, що Енн Епплбом неодноразово у своїх публічних виступах наголошувала, що Голодомор вона вважає геноцидом. Як і мої колеги, я безперечно є прихильницею академічної свободи. Науковці мають право на вільну дискусію. Осмислення геноцидної природи злочину Голодомору не може бути винятком. Сьогодні ж ми тут для дискусії, приводом до якої стала подана до Бундестагу ФРН Петиція про визнання Голодомору геноцидом. Петиція набрала понад 56 тис. голосів. Мусимо визнати, що ця Петиція стала повною несподіванкою і для німецьких політиків, і для Німецько-української комісії істориків, зокрема. Але я бачу тут і позитив. Нарешті тема Голодомору перебуває в епіцентрі уваги не лише українських, але і німецьких науковців. Маємо перші конкретні результати – публікації колег Мартіна Шульце Весселя у «Frankfurter Allgemeine Zeitung», та Ґвідо Гаусмана і Тані Пентер у «Ost-Europa». Вебінар – це також крок у напрямку розгортання українсько-німецького академічного діалогу. Слід визнати, що цей діалог наразі перебуває на початковій стадії, і він є непростим.
Ключові питання дискусії – підстави для кваліфікації Голодомору, відповідно до положень Конвенції ООН 1948 року, як злочину геноциду та визначення об’єкту цього геноциду. Я згідна з колегами, що ці питання лежать передовсім у юридичній площині. Думаю, що на цю тему могла би бути цікавою спеціальна дискусія німецьких і українських правників. Я особисто вважаю, що Голодомор був геноцидом і підтримую позицію тих українських правників, які вважають, що об’єктом геноциду стала національна група – частина громадян Української соціалістичної радянської республіки, незалежно від етнічної, релігійної та інших ознак, а також етнічна група – українці Кубані. Поряд із цим, додам до цього і власне, важливе на мою думку, уточнення. Коли ми говоримо, що об’єктом Голодомору-геноциду була національна група – частина громадян УСРР, незалежно від етнічної, релігійної та інших ознак, мусимо також ураховувати, що вістря геноциду насамперед було спрямоване проти етнічних українців, оскільки вони виступали стрижнем, культурним ядром, довкола якого відбувалася консолідація національної групи і формування того, що сучасною мовою ми можемо визначити як паростки політичної нації. (...) Я думаю, що є підстави вважати, що свою частку відповідальності за втрати від Голодомору несуть і європейські держави, зокрема і Німеччина, уряди яких були уповні поінформовані про драматичну ситуацію в Україні та інших регіонах, однак не погребували «голодним експортом».
Довідково.
Німецько-українська комісія істориків (НУКІ) розпочала свою роботу в лютому 2015 року. Метою діяльності комісії є розширення інституційних зв’язків між українським та німецьким академічними середовищами та поширення знань про німецьку та українську історію в обох країнах. Одним із ключових напрямів роботи НУКІ є підтримка молодих науковців. НУКІ зосерджує свою роботу на таких темах німецької, української та німецько-української історії: Перша та Друга світові війни у Німеччині та в Україні, німецька окупаційна політика та Голокост. Крім того, комісія займається історією України в радянський період та темою Голодомору. Діяльність комісії охоплює: організацію семінарів та наукових конференцій; заохочення молодих науковців шляхом надання дослідницьких грантів та організації літніх шкіл та майстер-класів для студентів-магістрів та аспірантів; розробку інтернет-порталу присвяченого німецько-українській історії у ХХ-му столітті.
Ознайомитися з повним транскриптом вебінару За інформацією часопису «Студії Голодомору / Holodomor Studies