View message

Учена розповіла про те, на якому етапі сьогодні дослідження Голодомору, які джерела й дані дозволяють говорити про його геноцидний характер, хто був об’єктом геноциду і чиїми руками він здійснювався: «На мою думку, лише останні 5 років почалося системне формування ідентичності Holodomor Studies як цілісного наукового напряму. Не останню роль у цьому відіграли постання і розгортання діяльності Науково-освітнього консорціуму з вивчення Голодомору (Holodomor Research and Education Consortium, HREC) при Канадському інституті українських студій Альбертського університету. Маю честь бути українським представником HREC і директоркою його спорідненої організації – Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (Holodomor Research and Education Centre in Ukraine, HREC in Ukraine). На початку 90-х років, коли відкрилися радянські архіви, почалося стрімке накопичення конкретно-історичних знань про Голодомор. Одна за одною виходили збірки документів, свідчення очевидців. Ця робота була вкрай потрібна, адже десятиліттями в СРСР масштабний голод в Україні у 1932–1933 рр. взагалі заперечувався. Тож необхідно було, із залученням архівів, довести, що Голодомор як явище існувало. Далі почався етап, коли науковці почали серйозно досліджувати демографічні, психологічні наслідки Голодомору й виходити на певні узагальнення, осмислюючи геноцидну сутність цього сталінського злочину. Відомий український історик Станіслав Кульчицький чудову книжку написав "Червоний виклик", де показав, як власне комуністичні практики призвели до голоду. З архівів нам стало відомо, що голод і масова смертність від голоду на початку 1930-х років були не лише в УСРР, але і в Казахстані, на Північному Кавказі, в ЦЧО та ін. Порівняння динаміки, наслідків цих голодів дозволило італійському досліднику Андреа Ґраціозі довести потребу розрізнення двох явищ: загальносоюзного голоду 1931–1933 рр. і українського Голодомору. Однак, на мою думку, нині ми повинні рухатися далі, розглядаючи сталінську політику творення голоду в Україні не лише як комуністичну, але і як імперську практику. І робити це не на рівні гасел і метафор, а застосовуючи новітні методологічні підходи, прийняті в імперіології. Парадокс, але в абсолютній більшості наші історики Голодомору, наслідуючи радянську і сучасну російську традиції, усе ще виходять з того, що СРСР був такою собі багатонаціональною державою не імперського типу. Це створює певну кризу в осмисленні геноцидної природи Голодомору, бо комуністичні практики у всіх регіонах Радянського Союзу були однакові. Особливість же України, можливо Казахстану та інших залежних територій якраз і полягала в тому, що тут була застосована як комуністична, так і імперська зброя. Голодомор, я вважаю, необхідно розглядати як комуністичний імперський геноцид. Як бачите, нові концептуальні підходи до осмислення проблематики Голодомору постійно народжуються. Безперечно процес розвитку наукових знань триватиме і далі».

Наостанок вчена підсумовує: «Пам'ять про жертв Голодомору лише тоді буде достойною, коли українське громадянське суспільство зміцниться настільки, що буде не з передвиборчих банерів і на словах, а в реальності контролювати систему влади, коли буде нарешті подолана бідність. Багато чого залежить і від нас самих. Тож, запалюючи свічку пам’яті у своєму вікні, замислимося: а може хтось сьогодні потребує твоєї допомоги? Замислимося і, ясна річ, щось реальне корисне зробимо – в пам'ять загиблих в роки Голодомору і в ім’я майбутнього, власного майбутнього».

За інформацією ресурсу «Цензор.НЕТ»