View message

Учена зазначає: «Наукова освіта (science education) вже давно стала світовим трендом. Вчені опікуються новими освітніми методиками, приходять із науково-популярними лекціями до школярів та вчителів, тоді як у нас цей термін викликає реакцію на кшталт «морської свинки» — і не морська, і не свинка, просто традиційна назва. Тобто вважається, що наукова освіта — і не наука, і не освіта. Науковці впевнені — «школярі не можуть робити наукових відкриттів», а освітяни не в захопленні від «нових освітніх трендів», бо зазвичай вони просто додаткове навантаження. Тому обидві сторони дуже скептичні щодо цього тренду. Давайте розбиратися, що ж таке наукова освіта і чому вона вигідна обом сторонам — і вчителям, і науковцям. Наука і освіта — два крила, які має розпростерти держава, аби здобувати перемоги. Так, колись прусcька система освіти трансформувала суспільство, а «прусський учитель» почав свою тріумфальну ходу зі здобуття великих перемог, у тому числі й військових. Саме з освіти, яка є основою для розвитку наукового потенціалу, й починається розбудова сильної держави. Прусську систему освіти було взято за основу і в колишньому СPСР, і в країнах Азії — Японії, Південній Кореї, вона спрямована на виховання «гвинтиків держави» — армії солдатів та інженерів, які мають забезпечити ці великі перемоги. Її мета — формування інтелектуальної еліти і, відповідно, підготовка всіх учнів до складання іспитів у виші. Для того, щоб бути успішним у рамках цієї системи, треба запам’ятовувати великі обсяги інформації, яка стане у пригоді потім, бути слухняним і відповідати очікуванням учителя. Далі — невелика частина студентів, які закінчать вищі навчальні заклади, повернуться в освіту, а ще частина піде робити фундаментальну та прикладну науку. І, навпаки, в задзеркаллі Західної (американсько-австралійської) системи освіти не ставиться за мету формування еліт. Там загальна освіта спрямована на розвиток пересічних громадян. Її мета — підготувати людину до повсякденного життя, де важливі соціалізація і власна самореалізація. В американській системі панує прагматизм — тобто знання мають бути корисними вже зараз. Ці два різні підходи ми бачимо і у викладанні природничих наук. (...) Останніми десятиліттями ми спостерігаємо вибуховий розвиток науки та бачимо, як існуючі наукові факти постійно уточнюються, узагальнюються й переглядаються в рамках різних наукових дисциплін. Самі дисципліни трансформуються, об’єднуються або навіть народжують нові, що приводить до стирання меж між різними дисциплінами, до так званої трансдисциплінарності. Та все ж таки в цьому динамічному і складному процесі є один незмінний компонент — науковий метод. Таким чином, наукова освіта — це як вивчення фактів, так і опанування наукового методу, тобто вміння з цих фактів-цеглинок за певними правилами створювати конструкції. У рамках наукової освіти маємо навчити логічно та структурно мислити, формулювати гіпотези, створювати моделі явищ, робити певні передбачення, проводити експерименти і дослідження, які можуть спростовувати чи підтверджувати попередні гіпотези».

Далі Катерина Терлецька пояснила в чому невідповідність радянської системи освіти сучасним вимогам, розказала про відкритість сучасної наукової освіти, її методи та ідеї.

Наостанок математикиня підсумувала: «Наповнення навчальних методик з наукової освіти, проведення захопливих науково-популярних лекцій, наукових пікніків — царина саме науковців-ентузіастів, яким мають допомагати педагоги. Тому головний тренд сучасної світової освіти базується на тісній взаємодії науковців та освітян, яка вигідна для обох сторін. Популяризація наукового методу і сучасних наукових знань — головна зброя науковців, аби вербувати у свої ряди. Вчителі від цієї взаємодії можуть отримати ефективний інструмент для зацікавлення школярів. Бажання навчатися, коли поштовхом є власна цікавість, а не «тому, що це буде на ЗНО», триватиме й після складання іспитів. Поєднання непереможного прусського вчителя та вченого-ентузіаста з набором захоплюючих інструментів для досліджень Всесвіту мало б привести до нових перемог, але... поки що в наших реаліях така взаємодія — справа ентузіастів від обох сторін. Лишилося профінансувати науку (хоча б на рівні, передбаченому законодавством), забезпечити обіцяний добробут учителям, та не забути про той факт, що наука потребує ще одного важливого компоненту, який є її фундаментом, а саме — академічної доброчесності. Без неї, що б ми не будували, отримаємо купу нічого не вартого сміття і не здобудемо жодних перемог ані в освіті, ані в науці».

За інформацією на сайті тижневика «Дзеркало тижня»