Учена розповіла про те, наскільки глибоко та якісно досліджена тема вишитих сорочок,що можна почитати про неї, як за останні сорок років змінилося ставлення до національного костюма, зокрема до вишитих сорочок.
Оксана Косміна зазначає: «У нас досі немає глобального дослідження, присвяченого всім сорочкам різних регіонів України. Є окремі дослідження, але їх катастрофічно мало. Одне з показових і найкращих, на мою думку, – це дослідження Людмили Булгакової-Ситник про сорочки Поділля. Такого рівня дослідження про інші регіони, мабуть, я не пригадаю. Також останнім часом з’являються альбоми про сорочки різних регіонів, зокрема про борщівські сорочки. (...) Тож є статті, альбоми й видання, які стосуються українського вбрання, зокрема і сорочок, але такого глобального дослідження українських вишиванок немає. Хоча, на мою думку, його варто провести. Але це потребує чималих зусиль і часу, та й фахівців у нас не так багато. (…) Люди стали більше цікавитися цією темою. Останнім часом з’явилася нова тенденція вишивати сорочки за давніми взірцями з приватних і музейних колекцій. Створюються окремі вишивальні групи: люди між собою вишивають, влаштовують конкурси. Словом, це вже новий рівень, не те, що було в далеких 90-х, коли будь-яке вбрання, яке відрізнялося від того, що показували на сцені, викликало подив і несприйняття. Поступ є, але він йде локальними групами».
Стосовно щорічного Дня вишиванки етнографиня говорить: «Ідея хороша, але якось прогресу і поступу в цьому святі я поки не бачу. Хто що має, те й одягає. Але це питання самоосвіти та самоконтролю. Сьогодні чимало людей носять автентичне вбрання, та цього не достатньо. Або ж носять автентику, але некоректно. Виходять в сорочках, без керсеток, з сумочкою, у модних черевичках, а на мої коментарі, що це не традиційне українське вбрання, так вбиратися не зовсім коректно, реагують негативно. У цей день варто показувати людям справжні українські традиції, автентичні речі, а не модний одяг, який перебирає на себе увагу й формує в людей хибні уявлення про традиційне вбрання. Добре, що є це свято, що люди до нього готуються. Спільноти жінок, що вишивають, роблять репліки або стилізовані костюми до цього дня. Це для них такий собі дедлайн, щоб одягнути себе й свою сім’ю, вийти в люди й показати свої роботи. Це прекрасно. Тож цілком можливо, що через кілька років ситуація покращиться: гідні речі будуть в магазинах, а дедалі більше людей робитимуть національні костюми власноруч. (...) У нас справді є матеріали, які можна переробляти, трансформувати й створювати нові речі. Ви можете вигадувати щось, але не називайте це вишитою сорочкою. Хай це буде просто сукня, яка не має стосунку до традиційної культури й до Дня вишиванки. Це свято не для того, щоб одягнути щось вишите. Воно для того, щоб пропагувати й зберігати нашу культуру, наприклад, шляхом створення реплік і осучаснених трансформацій. Мені дуже подобається, коли в колір, в орнамент вплітають щось нове, але водночас залишаються вірними українським традиціям. Це складно, але реально, якщо ти фахівець».
Ознайомитися з повним текстом інтерв’ю За інформацією платформи «КУНШТ»