Звідки походить уявлення про те, що відьми літають на мітлах? Чому в давнину українці не годували собак у перший понеділок Великого посту? Хто і коли починав співати веснянок? Про все це дізнавайтеся з нової добірки випусків авторської рубрики «Своя сорочка» (радіостанція «Львівська хвиля»; за березень–квітень 2021 року) старшого наукового співробітника відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України (Львів) кандидата історичних наук Лесі Горошко-Погорецької.
 Микола Пимоненко. «Дівчина з граблями» (тут і далі – ілюстрації з сайту ethnography.org.ua) |
«З казок і легенд ми пам’ятаємо, що верхи на мітлі зліталися на свої збіговиська відьми – жінки, які, за народними віруваннями, володіли таємним знанням і могли застосувати його на користь або шкоду іншим. Цей образ поступово перейшов у літературу. Виявляється, таке уявлення про цю фольклорну персонажку має відповідник у традиційній обрядовості, – говорить учена. – Як свідчать етнографічні джерела, на мітлі жінки могли об’їжджати помешкання, де жили молодята, а також свої власні оселі у Чистий четвер – у такий спосіб намагалися вигнати лихих духів. Часом дійство супроводжувалося обсипання дому зерном. Наприклад, у Литві, жінка, яка приходила запитати, чи можна засилати сватів, брала з кутка хати мітлу і на ній «під’їжджала» до столу. Цього було достатньо, щоби господарі збагнули мету візиту гості. Крім того, вранці на свято літнього сонцестояння литовські жінки верхи на мітлах об’їздили корів, аби ті давали достатньо молока. До речі, для всіх цих цілей часто користувалися не тільки мітлами, а й коцюбами, рогачами, іншими палицями».
 Микола Кузнецов. «У свято» |
«Ціла палітра звичаїв асоціювалася з початком Великого посту. І хоча формально годилось утримуватися від їжі, в перший день українці переважно закінчували споживати приготоване у попередні кілька днів і не бралися до важкої праці. Та, гадаю, мало хто чув, що цього дня господарі не годували собак – це нібито мало убезпечити чотирилапих від сказу. Натомість тварин поїли відварами з купальського зілля або рослин, зібраних на межі між полями. Залишки питва іноді виливали на чужу межу, символічно відряджаючи біса, який, за народними віруваннями, спричиняв цю страшну хворобу, деінде, зокрема й до сусідів. Цікаво, що на Балканах перший або другий понеділок Великого посту називали песім (тобто собачим, псячим) понеділком».
 Іван Труш. «Гагілки» |
«Наприкінці березня – у квітні, а точніше – приблизно після середини Великого посту (Хрестопоклонної неділі, середопістя), а за іншими джерелами – вже й з першого тижня посту старі люди нарешті починали збиратися на вулиці і веснянкувати. Цей звичай зберігся до наших днів, попри те, що, на думку деяких дослідників, заборону співати під час Великого посту могли встановити, аби витіснити на маргінес дохристиянський пласт народної культури. Натомість пропонували виконувати так звані «постові пісні», про які дослідникам достеменно нічого не відомо. Припускають, що насправді це були ті ж таки веснянки, тільки «поважного» (серйозного) змісту. Крім символічного будження весни, веснянки мали також спонукати молодь знайомитися й виявляти симпатію одне до одного. Після Великодня люди співали гаївки (інші назви – гагілки, ягілки), це окремий різновид веснянок».
За інформацією Інституту народознавства НАН України
та Пресслужби НАН України