 |
Автор зазначає: «Пам'ятаєте, як починаючи з 2008-го протягом кількох років Європу буквально розтривожувала можливість видобутку природного газу з чорносланцевих структур? (...) Виявилося, що, існування чорносланцевих структур, а з ними й було пов'язано всі надії, — зовсім не гарантія наявності в них природного газу (або «сланцевого» — як пишуть журналісти). Чорні сланці — це не більш ніж масивний щит із дуже низькою газопроникністю (на Південному Барнеті в США приблизно 1%), який перепиняє шлях нагору потокам вуглеводних газів, що рухаються з надр планети, якщо такі, зрозуміло, є. (...) У наївній, на жаль, надії забезпечити Європейський континент власним природним газом (чорні сланці тобто) і здійснювалася ця масштабна кампанія, свідком і, за можливості, опонентом якої мені довелося бути на Світовому енергетичному конгресі в Монреалі (вересень 2010 року), пізніше на сланцевій конференції у Варшаві й у наших місцях. А політика полягає в тому, щоб знизити вплив РФ на забезпечення Європи природним газом за рахунок забезпечення власним. То чому ж раптом усе стихло? Стало очевидним, що наявність чорних сланців без припливу природного газу робить усю цю затію безглуздою, що й мало місце на прикладі Польщі, де власний видобуток не перевищує 5 млрд кубометрів на рік. А сланцевий газ так і залишився суто американським явищем».
Далі автор пояснює ситуацію на Близькому Сході і переходить до стану справ в Україні: «А тепер наші справи — «Північний потік-2», газотранспортна система України. Але почнемо з іншого — із забезпечення Європи природним газом. За тими ж даними Statistical Review of World Energy, при запитах на континенті того ж 2019 року в 554,1 млрд кубометрів і з урахуванням власного видобутку в 235,9 млрд (передусім Норвегія — 114,4 млрд) це 318,2 млрд. Де їх узяти? В Європі песимістичний прогноз: на межі ліквідації родовище Гронінген, землетруси (Нідерланди), вичерпується норвезьке, яке забезпечує 50% поставок у Велику Британію. Та й загалом видобуток газу в Європі монотонно знижується. Непроста ситуація і з поставками СПГ. Катар, як відомо, найбільший виробник СПГ, до кінця 2020 року різко скоротив свої поставки в Європу, переспрямувавши свої вантажі в Азію, яка привабливіша за ціною й перебуває набагато ближче логістично. А поруч Росія з можливістю збільшити свої поставки в Європу до 230 млрд кубометрів і за прийнятною ціною. Росія, в якої згідно з класифікацією Товариства інженерів-нафтовиків (SPE) доведені запаси газу становлять 47,8 трлн кубометрів, що виводить її за цим показником на перше місце у світі. Та залишимо й це. Повернімося до нашої ГТС. У зв'язку з уже практично завершеним будівництвом «Північного потоку-2» і очікуваним зниженням заповнення нашої ГТС транзитним російським газом виникають уявлення про невідворотність для нас великих фінансових втрат. Скажу стисло і пошлюся на публікацію І.Карпа й Л.Уніговського «Газотранспортна система України: на роздоріжжі». Цитую: «Треба перестати ставитися до ГТС як до фетиша, уособлення нашої незалежності». І далі: «Якщо виходити з того, що ВВП країни 2011 року становив приблизно 1,314 трлн грн, то дохід від транзиту — це близько 2% від усього ВВП України». У плані доходів від ГТС через неповні десять років мало що змінилося. 2020 року надходження від «Газпрому» нашому «Нафтогазу» становили 2,11 млрд дол. при ВВП цього ж року в 4194,1 млрд грн, або за курсом минулого року — приблизно 167,76 млрд дол., тобто 1,25% ВВП».
Наостанок Борис Ільєнко зазначає: «І насамкінець, відповідаючи на найпоширеніші в нас запитання «хто винуватий?» і «що робити?»: в Україні з 1968-го по 1970 рік видобуток газу зріс із 20 до 50 млрд кубометрів, а в 1970-х роках досягнув 65—70 млрд. І все це, за твердженням академіка НАН України О.Лукіна, завдяки освоєнню вуглеводневого потенціалу глибин в інтервалі 4,5–6,5 км. За ефективністю освоєння розвіданих запасів великих глибин Україна посідала одне з перших місць у світі. Однак, здобувши незалежність, наша країна повністю припинила глибоке буріння, що призвело до обвального падіння видобутку газу й газового конденсату із загальновідомими наслідками, які ми й спостерігаємо».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «Дзеркало тижня»