Про особливості виробництва «зеленого» водню та перспективи розвитку цієї галузі енергетики в Україні відповідно до її (України) національних інтересів розмірковує у своїй статті для інтернет-видання «Дзеркало тижня. Україна» вчений секретар Інституту газу НАН України кандидат технічних наук Борис Ільєнко.  |
«Сама концепція заміни викопних і вуглеводневих палив на водень сформувалася в середині 70-х років минулого сторіччя. Щоправда, тоді її реалізація ґрунтувалася на застосуванні високотемпературного (приблизно 700–900°С) газового теплоносія ядерних реакторів, експлуатація яких несла зрозумілі ризики, й ідея «не злетіла». Нині ж зростання відновлюваної енергетики змусило світ знову подивитися на водень уже під іншим кутом. <…> …ідеологія «зеленого» водню значною мірою сформувалася як наслідок масштабного спорудження вітрових і сонячних електростанцій і проблем, що виникли із застосуванням в енергосистемах повних обсягів виробленої електроенергії. Інакше важко пояснити потребу створювати непрості системи одержання водню, організовувати інфраструктури його доставки й подальшого застосування… – і все це замість безпосереднього використання виробленої «зеленої» електроенергії для ефективного заміщення викопних і вуглеводневих палив, що повною мірою відповідає положенням Паризької угоди про розвиток безвуглецевої енергетики», – пояснює вчений.
«Нині активно обговорюються перспективи України як одного з головних постачальників «зеленого» водню в Європу. При цьому передбачається розмістити до 2030 року потужностей із його виробництва в 9,8 ГВт, зрозуміло, електролізом. Чому в нашій країні? – запитує автор статті. – Це ж потребуватиме побудови нових і значних за потужністю об’єктів ВДЕ [відновлюваних джерел енергії, – примітка Пресслужби НАН України]. І ще один важливий чинник: у нас же не узбережжя Північного моря з нестихаючими вітрами, і ми не Іспанія за кількістю сонячних днів. Ефективність використання встановлених потужностей вітряної і сонячної енергетики в нас становить 13%. Зате Україна оплачує найвищий «зелений» тариф на континенті й щодо цього досить приваблива для вітчизняних і, що важливо, іноземних інвесторів. <…> …виникає запитання: навіщо? Розвиток цих технологій потребуватиме від нас у кілька разів більших інвестицій, ніж передбачувана економія після заміни газу на водень. Відповідь – інтерес зарубіжних компаній, що бажають продати нам електролізери. Є й інші деталі: європейські 9,8 ГВт з урахуванням 13% їхнього використання – це приблизно 260 тис. тонн водню. Одержання однієї тонни водню електролізом – це 9 тонн дистильованої води (або близько 20 тонн забраної з наших водойм), а загалом – це понад пів мільйона тонн, є про що задуматися. Адже вода давно стала дефіцитним ресурсом у світі, та й в Україні».
На думку кандидата технічних наук Бориса Ільєнка, «є два шляхи: розширювати будівництво об’єктів ВДЕ для забезпечення європейських і вітчизняних замовників «зеленим» воднем або забезпечувати вітчизняні енергосистеми безвуглецевою електроенергією. Виходячи з національних інтересів України, автор стверджує, що завдяки наявності системи гідроакумулюючих електростанцій (ГАЕС) наша країна має значний резерв у розширенні потужностей об’єктів ВДЕ, і, водночас, посилається на одну зі своїх попередніх публікацій у виданні «Дзеркало тижня. Україна»
«Навіщо і кому ми оплачуємо «зелений тариф?»». «В Європі здійснюються активні розробки щодо застосування водню в промисловості й комунальному секторі. …це вважається перспективним напрямом, та й інвестиційні потреби в такому разі буде з ким розділити, – пише кандидат технічних наук Борис Ільєнко. – <…> У липні поточного року провідні науково-дослідні установи України в сфері виробництва, транспорту й використання водню й газоводневих сумішей створили науково-дослідний концерн «ГІДРОГЕН». Його діяльність спрямована на здійснення і координацію досліджень із вивчення впливу водню при його застосуванні в устаткуванні, елементах і матеріалах газопроводів, а також на дослідження аспектів використання газоводневих сумішей у побутових газових пристроях.
В Інституті газу НАН України у різні роки виконувалися значні розробки з використання водневмісних газів (нафтопереробки, коксового) у промислових печах. Створено Центр водневих технологій, проводяться дослідження транспортування й зберігання водню в трубопроводах, отримано цікаві результати з дослідження спалювання сумішей природного газу й водню в побутових газових пристроях. База розробляється».