Про те, чому Росія не може змиритися з існуванням у найближчому сусідстві вільної, демократичної, успішної України та як вирішити проблему 800-річного протистояння Росії й України, розмірковує у своїй статті для щоденної всеукраїнської газети «День» директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України доктор історичних наук Георгій Папакін.
«Росія не може допустити існування вільної України з тієї причини, що виокремлення такої держави означатиме повний крах «традиційної схеми російської історії». І тоді «Велика Росія» в очах всього світу виявиться тим «голим королем», який лише вважає себе вдягнутим у «тисячолітні шати», – пише автор. – Без привласнених Київського, Новгородського, Галицького-Волинського, русько-литовського періодів історичне минуле Росії стане набагато коротшим і значно похмурішим. Яскраво проявиться генетичне походження цієї держави від улусу Великої Орди нащадків Бату-хана. Очевидним стане процес повної орієнталізації політичного, суспільного, культурного життя Заліської Русі починаючи з ХІІІ ст. Повністю проявиться надпотужна азійська складова цього народонаселення, його відрубність від слов’янського світу Центрально-Східної та Південної Європи. Тоді не може бути і мови про якісь «Третій Рим», «шапку Мономаха», «істинне православ’я», «центр слов’янства» та інші піднесені категорії.
Проте є ще один суттєвий аспект цього питання, який полягає в тому, що вільний та успішний сусід поруч з московською деспотією завжди був викликом. Викликом майже на ментальному рівні. Не можна було навіть припустити думки, що народ, мову якого ти міг так-сяк зрозуміти, не тільки жив краще, а й почувався вільнішим. Ось чому республіканський Великий Новгород — повноправний член європейського Ганзейського союзу, пов'язаний угодою з Великим князівством Литовським, багатий і демократичний, двічі знищували московські царі. <...>
Ставлення до сусідів на півдні — українців (черкасів за московською термінологією XVII ст.) було не кращим. Їх взагалі не вважали за одновірців, від осілих у Московщині українців вимагали перехрещення. При тому заздрили їхньому багатству, культурі, освіченості. <...>
...понад 800 років московська-російська еліта, влада постійно намагалася знищити свого українського сусіда фізично, морально, економічно. Задля цього застосовували як брутальну військову силу, так і м’які морально-культурні методи. Першими просто нищили українців. Останні було спрямовано на доведення української меншовартості, провінційності, залежності від «великої російської культури» й інших стереотипів. Мав місце також потрійний штучний Голод-голодомор 1921 — 1923, 1932 — 1933, 1946 — 1947 років з мільйонами жертв.
Нарешті 2014 року почалася відверта російсько-українська війна. Путін не приховує її мету — остаточне вирішення українського питання. Для кремлівського диктатора та сучасного суспільства Росії весь народ України — зрадник, який замість покори й животіння у «братніх обіймах» обрав за орієнтир Європу, США, свободу як таку.
<…>
…Росію потрібно вилікувати. Їй потрібна серйозна операція з хірургічного видалення всіх без залишку імперських амбіцій. Деімперіалізація, депутінізація, дерашизація Росії — можливо, болісна для неї, але потрібна операція. Останньою державою в Європі, яку було піддано такому лікуванню, була Німеччина. Результат цілком виправдав себе. Варто сподіватися на подібний результат і для Росії.
Очевидно одне: без такої операції Україна, Європа, весь світ не почуватимуться гарантовано в безпеці. <...>
Отже, «Carthaginem delendam esse» — «Карфаген має бути зруйновано», як закликав римський сенатор Катон за часів Пунічних воєн. І таке зруйнування нарешті поклало кінець тривалому і кривавому конфлікту, який тягнувся 118 років. Російсько-українським війнам, які тривають понад 800 років, кінець покладуть лише подібні рішучі дії».