У черговому випуску своєї авторської науково-популярної програми «Розмови про Всесвіт з Іваном Крячком» на YouTube-каналі «Все про Всесвіт» виконувач обов’язків завідувача лабораторії методологічного та інформаційного забезпечення освіти і науки астрономічної (МІЗОН-А) Головної астрономічної обсерваторії НАН України Іван Крячко розповів про головні астрономічні новини першої половини серпня 2022 року.
 Скріншот ефіру |
1. Космічний телескоп імені Фермі дав змогу підтвердити джерело екстремальних космічних частинок – космічних променів. Космічними променями науковці називають заряджені частинки, які рухаються в космічному просторі зі швидкістю, близькою до швидкості світла, і під впливом магнітних полів багато разів змінюють напрям свого руху (тому їхні траєкторії зазвичай зиґзаґоподібні). Потрапляючи в атмосферу Землі, вони спричинюють справжнісіньку «зливу» вторинних частинок, що її можуть фіксувати наземні гамма-обсерваторії.
Але де ж народжуються космічні промені? Вчені здогадувалися, що одним з їхніх джерел можуть бути спалахи і залишки наднових зір. Один такий залишок наднової зорі – G106.3+2.7, що лежить на відстані 2600 світлових років від Землі в напрямі сузір’я Цефея, – став об’єктом спостереження Космічного телескопа імені Фермі. Слід зауважити, що більшість залишків наднових не дають сильного гамма-випромінювання, але об’єкт G106.3+2.7 виправдав і навіть перевершив сподівання науковців. Протягом 12-річних досліджень телескоп зафіксував надзвичайно потужне гамма-випромінювання з цього джерела.
Спрощено появу космічних променів можна описати так: багато разів перетинаючи ударну хвилю, частинка набирає енергію і, долаючи магнітне поле, на високій швидкості вилітає з газопилової хмари, що утворилася внаслідок спалаху наднової, у відкритий космос. Швидкість і енергія таких частинок дозволяють їм навіть полишати Молочний Шлях. На думку теоретиків, енергія протонів космічних променів у нашій Галактиці може сягати мільярдів електронвольт (або ж пентаелектронвольт, 1015еВ). Для порівняння: енергія видимого світла становить близько 2–3 еВ.
 Скріншот ефіру |
2. За допомогою радіотелескопа «ALMA» (це субміліметрова антена) у Чилі за участі науковців Національної радіоастрономічної обсерваторії США вперше в історії виявлено газ у диску навколо ймовірної екзопланети (досі такі відкриття стосувалися лише навколозоряних дисків). Її материнська зоря зовсім молода, ба, навіть юна – їй всього 1,6 млн років. Речовина навколо екзопланети, що наразі формується, вочевидь, згодом стане її супутником.
 Знімок із комп’ютерного моделювання ділянки зореутворення, де масивні зорі руйнують свою материнську хмару. Авторські права на зображення: STARFORGE (джерело: https://www.cfa.harvard.edu/news/new-study-sheds-light-why-stellar-populations-are-so-similar-milky-way) |
3. Нове дослідження, виконане у Техаському університеті (США), проливає світло на причини разючої подібності зоряних популяцій Молочного Шляху. Проаналізувавши різні зоряні скупчення нашої Галактики, вчені встановили, що: зір, значно масивніших за Сонце, у цих скупченнях – 1%; зір із масою, близькою до сонячної, – 10%; карликових зір – 30%. Причому таке співвідношення властиве не лише для молодих зоряних скупчень, а й для старих кулястих.
Намагаючись з’ясувати, чому на самому початку свого життя зорі мають певну конкретну масу, дослідники вдалися до моделювання на суперкомп’ютерах. У підсумку виявилося, що функція початкової маси зорі в нашій Галактиці майже всюди однакова, бо під час формування зорі (ще на етапі протозорі) діє механізм саморегуляції, який полягає у «грі», балансуванні двох сил – гравітації, що намагається стиснути зорю, та сили газового тиску, що опирається цьому стисненню. Це надзвичайно вагомий фундаментальний науковий результат.
 Слабка інтегрована туманність потоку навколо Полярної зорі (джерело: https://en.wikipedia.org/wiki/Integrated_Flux_Nebula#/media/File:Integrated_Flux_Nebula_Surrounding_Polaris_-_Kush_Chandaria.jpg) |
4. Досі триває (і досі – марно) пошук так званої «Планети 9» (або ж «Планети Х») у Сонячній системі. Порядковий номер для цього об’єкта звільнився після позбавлення Плутона статусу планети і переведення його у групу планет-карликів. Нова дев’ята планета, якщо вона й справді існує, має бути дуже віддаленою від Сонця, тож, аби помітити її повільне зміщення на небесній сфері, потрібно ретельно дослідити великі часові ряди (щонайменше за останні 10–20 років) оглядів зоряного неба, виконаних інфрачервоними телескопами. Що й зроблено в одному з найсвіжіших досліджень: переглянувши дані з двох телескопів, які працюють в інфрачервоному діапазоні електромагнітного спектру (йдеться про Інфрачервоний астрономічний супутник – InfraRed Astronomical Satellite, IRAS – і космічний телескоп AKARI), науковці відібрали понад пів тисячі джерел інфрачервоного випромінювання (один із них виявився, скажімо, слабкою інтегрованою туманністю потоку навколо Полярної зорі – перистою галактичною туманністю, чимось подібною до хмар в атмосфері Землі), щоби знов отримати негативний результат. За словами самих авторів дослідження, «надії знайти іншу планету розвіялись у хмарах».
 Скріншот ефіру |
5. Зоря-надгігант Бетельгейзе відновлюється після
викиду речовини, що стався наприкінці 2019 – на початку 2020 року. Близько трьох років тому блиск цього світила почав зменшуватися, зоря потьмяніла. Науковці підрахували, що Бетельгейзе викинула зі своєї умовної поверхні речовину масою, що в кілька разів перевищує масу Місяця. Таких висновків їм дозволили дійти спостереження за допомогою одразу чотирьох інструментів – автоматичної-обсерваторії STELLA (фактично, це телескоп-робот), наземної Обсерваторії Фреда Віппла, космічної обсерваторії STEREO і Космічного телескопа імені Габбла. Ці ж телескопи допомогли встановити, що після масивного викиду речовини навколо Бетельгейзе утворилася величезна пилова хмара, яка на деякий час закрила світло цієї зорі від спостерігачів на Землі. Таке явище астрономи спостерігали вперше. Попри те, що викиди маси зорі були відомі та спостережувані й раніше (передусім завдяки корональним викидам маси на Сонці), випадок Бетельгейзе – особливий, бо викинута нею маса – дуже й дуже велика.
* * *
На 29 серпня 2022 року призначено старт місії «Артеміс-1» – безпілотного польоту на Місяць (для цього буде використано ракету-носій і космічний корабель «Оріон»), що має стати важливим кроком у поверненні людства на природний супутник Землі. Корабель без екіпажу облетить навколо Місяця і повернеться орієнтовно у жовтні цього ж року, приводнившись на території США. Подібних місій не було вже давно, тож NASA відпрацьовуватиме процес до дрібниць, аби надалі успішно запустити вже пілотовану експедицію.
* * *
У програмі Івана Крячка з’явилася нова рубрика – «Нісенітниці». За словами науковця, востаннє «зливу» неграмотно написаних новин з астрономічної тематики в українських медіях спричинив популярний метеорний потік Персеїди, який щороку в серпні спостерігають мільйони людей на всій планеті. На жаль, чимало ЗМІ ставлять такі повідомлення в розділ «Астрологія» («Містика», «Езотерика» тощо), називають Персеїди «метеоритним дощем» (а Сонце – червоним карликом, хоча насправді воно є жовтим, а в далекому майбутньому стане білим, карликом), пишуть, що наша планета нібито «проходить через сузір’я Персея» і так далі.
«Щороку це повторюється, але помилок більшає, – говорить Іван Крячко. – Нещодавно на сайті Головної астрономічної обсерваторії НАН України і журналу «Наше небо» було оприлюднено «Довідник популяризатора астрономії» (Київ, 2022) – збірник, який ми, науковці, підготували для людей, що хотіли би популяризувати астрономію. Ми пишемо там про різні приклади популяризації науки, а також про роль ЗМІ у цій справі. І ця роль – величезна. Тож закликаю журналістів бути ретельнішими».