Перегляд повідомлення

До Дня пам'яті жертв Голодомору на медійному youtube-каналі «Апостроф TV» вийшла програма «Інша історія: Голод. Політика знищення української нації» за участі науковців Академії. Серед учених: завідувачка відділу економічної історії Інституту економіки та прогнозування НАН України докторка економічних наук Вікторія Небрат, головний науковий співробітник відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України доктор історичних наук Юрій Шаповал, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України член-кореспондент НАН України Олександр Гладун.

Учені порушили такі питання: 

• політика Сталіна щодо України, початок терору голодом;
• українські більшовики. Українська Кубань: знищення;
• український спротив і репресії більшовиків;
• невідомі жертви: як Сталін фальсифікував перепис населення;
• зруйнована Україна: як голод убивав українські традиції та дух;
• гроші на «світову революцію»;
• «радянські курорти» для іноземних фахівців: ГУЛАГ і тенісні корти. Доля іноземних свідків Голодомору;
• переселення з росії до України: хто заселявся у «теплі хати» українців;
• сучасний голодомор. Як Україна врятувала Москву від голоду і чи зробить це знову.

Вікторія Небрат пояснила, в чому був економічний сенс колективізації: «Насправді, тут є декілька причин, і всі вони не суперечать одна одній. Перша причина – це побудова нової моделі економіки, яка мала базуватися на державній монополії, що не передбачало приватної власності, дрібнотоварного виробництва, економічної самостійності і т.д. Тобто, грубо кажучи, селянство як клас мало бути ліквідовано. І сенс колективізації в цьому плані – це складова будівництва нової моделі економіки. Але це тільки одна причина. Інша полягає в тому, що більшовики дійсно (ну, принаймні частина) свято вірили, що колективна праця в цих централізованих усуспільнених господарствах буде більш продуктивною. Третя причина: порівняно з дореволюційними роками, на початку 20-х років дуже впала товарність зернового виробництва. Тобто поміщицькі господарства до революції значною мірою були експортоорієнтовані». 

Юрій Шаповал зазначив: «У 1929 році в Україні було понад 3 мільйони одноосібних господарств. На кінець 1930 року 200 тисяч родин розкуркулюють, це мільйон двісті тисяч людей, величезна цифра. І цих людей відправляють з України до Сибіру, в росію. І тут починаються проблеми. Оскільки колективізація фактично була проведена, вже нікого було колективізувати. У 1930 році вже рівень колективізації був понад 70%.

Лише 17% землі залишалося в приватній власності, все решта – це вже були колгоспні поля. Тобто тут більше не було потенціалу. Потенціал міг бути тільки в тому, скільки саме зерна забрати. Забирали більшу частину, 60–70%. В цьому сенсі не можна говорити, що голод був засобом загнати селян у колгоспи. Скоріше, навпаки. Голод був наслідком господарювання вже в умовах колгоспів, на тлі світової продовольчої кризи і рішень партії про форсовану індустріалізацію».

Олександр Гладун пояснив, чому реакція українського селянства на політику винищення була цілком природною в тих умовах: «Якщо брати українців наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років, коли почалась колективізація, то українці її не хотіли. Вони хотіли продовжувати працювати в селі. Але потім дії влади – голодомор та проведення активної індустріалізації – змусили їх підлаштовуватись під нову систему утворення колгоспів. Також відіграли роль потреба заробити більше задля виживання з боку селян та потреба в робочій силі у містах: це змусило людей робити вибір і певні кроки до опанування нових професій у місті».

Джерело: медійний youtube-канал «Апостроф TV»