Перегляд повідомлення

Інститут історії України НАН України видав науковий нарис завідувачки відділу історичної регіоналістики цієї наукової установи члена-кореспондента НАН України Ярослави Верменич ««Війни ідентичностей»: українсько-російське цивілізаційне протистояння у когнітивно-дискурсивному вимірі» (за редакцією члена Президії НАН України, академіка-секретаря Відділення історії, філософії та права НАН України, директора Інституту історії України НАН України академіка Валерія Смолія).

Усвідомлює це сучасна людина чи ні, але все її життя проходить у межах реальних і ментальних кордонів. Уявлення про глобальну світобудову без розмежувальних і демаркаційних ліній перебувають у площині утопій. Доки існуватимуть державні, регіональні, етнічні інтереси, світ структуруватиметься на основі кордонів. Зростатиме чи зменшуватиметься їхнє значення – залежить від геополітичних розкладів, стану суспільної свідомості й поведінкових стереотипів. Але у будь-якому разі саме кордони ще довго формуватимуть ідентичності й запобігатимуть поширенню усвідомлюваних і непередбачуваних небезпек. «Історія кордонів» і «кордони історії» нерозривно пов’язані між собою та виразно демонструють стійкий вплив просторових і політичних чинників на ментальну й ідентифікаційну специфіку соціумів.

Спроби «зазирнути за кордон» завжди супроводжуються пошуком нового смислу існування між різновекторними полюсами та культурними традиціями, зануренням у стихію свободи і незалежності. Протягом історичного часу Україні не раз доводилося переживати період свого становлення у межовому просторі, на «цивілізаційному пограниччі». Сьогодні внаслідок російсько-української війни вона знову опинилася в епіцентрі геополітичної конфронтації, в якій зовнішні загрози поєднуються із внутрішньою нестійкістю держави і перманентними економічними, політичними й іншими кризами. Суворих випробувань зазнають фундаментальні цінності: уявлення про свободу й людську гідність, територіальна цілісність і демократичні засади співжиття. Ідентифікаційні кризи загострюються через невизначені перспективи та наростання екзистенційних проблем.

Оскільки для України сьогодні на передній план вийшли проблеми національної безпеки, то конструювання «когнітивних карт» її майбутньої соціальної реальності перетворюється на стратегічне завдання. Це визначило концептуальне спрямування наукового нарису ««Війни ідентичностей»: українсько-російське цивілізаційне протистояння у когнітивно-дискурсивному вимірі», в якому:

 – на засадах когнітивно-інформаційної теорії розглянуто алгоритми формування ментальних кодів, культурних норм, наративів і символів, що спричиняють формування мереж культурних смислів і стратегічних дискурсів на пограниччі;

– наголошено на тому, що глибинні соціальні зрушення та розвиток інформаційного суспільства зумовили появу соціумів із гібридною ідентичністю, здатною прискорювати процеси трансформації «драм нерозуміння» в інформаційно-культурному просторі у «війни ідентичностей»;

– доведено, що від компетенції та культурного рівня тих, кого наділено правом ухвалювати рішення, залежить, чи вдасться вибудувати консолідаційний образ повоєнної України і репрезентувати конструктивний потенціал балансу національної та регіональних ідентичностей.

Суспільство, спроможне ставити собі завдання та реалізовувати їх, є стабільнішим за те, що живе лиш образами минулого. Життєдіяльність суспільства без конструктивного сенсу неможлива. Не минуле, яке завжди сповнене протиріч, а тільки майбутнє може бути консолідаційним чинником. Ідентичність – структура динамічна, здатна до нелінійних і нерівномірних трансформацій та кардинальних змін. Долаючи різноманітні кризи, вона може рухатись як у прогресивному, так і регресивному напрямі. Ідентичність ніколи не відображає реальність, але вона є конструктором її репрезентації у когнітивно-дискурсивному просторі.

Конструювання ідентичностей – складний і тривалий когнітивний процес, в якому задіяна величезна кількість людей. Забезпечити односпрямованість зусиль тут неможливо. Але цілком реально репрезентувати об’єднавчий потенціал, який ґрунтуватиметься не на минулих травмам, а на розумінні серйозності викликів часу і колективної відповідальності. Тільки з його допомогою можливо уникати тенденцій «війн» у дебатах про ідентичність, які здатні провокувати регіональні конфлікти.

Сучасні конфлікти цінностей майже не підвладні традиційним методам врегулювання і швидко розростаються до рівня міжцивілізаційних протистоянь. Доктрини й інструменти миротворчої діяльності значною мірою девальвовані. У конфліктах нового покоління ресурси мобілізуються на ментальному, ціннісному рівні, тому ці конфлікти здатні гуртувати величезні маси людей. Традиційно конфлікти цінностей виникають унаслідок різної інтерпретації реальності, вони помітно впливають на суспільні процеси, пришвидшуючи або гальмуючи їх. Система цінностей віддзеркалює найзначущіші сутності людини, фактично становить зміст її буття. «Зазіхання» на ці цінності викликає обурення та прагнення відстояти їх за будь-яку ціну. Як можливий сценарій розв’язання конфліктів постмодернізм пропонує пошуки культурно-духовного універсалізму, заснованого на прагненні до глибокого порозуміння сторін, пошуках нових суспільних цінностей, умінні досягати компромісу. Базовим елементом такого універсалізму є національна ідентичність, здатна консолідувати суспільство.

Історичний досвід доводить: будь-яка державна система є життєздатною та ефективною, допоки більшість соціуму вірить у її законність, справедливість і ефективність. Щойно починають руйнуватися духовні та культурні стрижні національної ідеї, національної ідентичності – можна говорити про занепад держави. Те, що відвертий реванш у стратегії російської федерації підкріплюється своєрідною «війною за ідентичність», – доволі показовий симптом, який свідчить про намагання агресора сховати за зовні нейтральним поняттям налаштованість на масштабну ідеологічну війну. Інформація у такій ідеологічній війні стає інструментом протистояння, дезорієнтації суспільства, залякування, маніпулювання та паніки. Вона фактично перетворюється на когнітивну, ментальну, соціопсихологічну зброю. Саме тому інформаційно-культурну безпеку сьогодні розглядають як питання виживання людини, суспільства і держави.

2014 рік став точкою відліку у формуванні нового модусу сприйняття українцями росіян. У новітній історії України настав час вибудувати образ російської федерації без міфологеми «братерства російського й українського народів». Політичний дискурс також змінюється, але не досить швидко й системно. Україна виявилася не готовою до адекватної відповіді на воєнну агресію рф не тільки у реальному, а й у дискурсивному вимірі. Нині науковці прискіпливо вивчають причини та наслідки появи гібридних наративів і намагаються довести важливість вчасного реагування суспільства на будь-які агресивні наративні прояви та спроби порушити територіальну цілісність держави. Перемога у гібридній війні суттєво залежить від того, чи вдасться агресорові нав’язати викривлені інтерпретації подій та міфологізувати суспільну свідомість, легко піддатливу до маніпулятивних технологій і психологічних впливів.

Серед головних напрямів інформаційної війни – знищення  інформаційної культури суспільства, формування гібридного світогляду, руйнування історичної пам’яті. А отже, надійна система інформаційно-культурної безпеки стає запорукою запевнення інших складників національної безпеки, захисту національних інтересів і національних цінностей. Вона постає як стан і умова життєдіяльності суспільства та створення можливостей для «переходу» на новий, якісно вищий рівень розвитку, як здатність відтворюватися, розбудовуватися, стало і прогресивно розвиватися, попри конфлікти й ризики. Тільки високий рівень інформаційної культури у державі дає змогу активно протидіяти маніпулятивним і пропагандистським атакам ворога, запобігати деструктивним стратегіям культурної експансії, «боротьби культур» і «війн ідентичностей».

За інформацією Інституту історії України НАН України