«Чи будуть президенти присягати на Острозькій Біблії?»
Джерело: газета «Світ», № 7–8, лютий 2017 року.
Автор статті – Лариса Остролуцька.
Фото – Олександр Вадіс.
Напередодні Нового року редакція газети «Світ» започаткувала цикл розповідей про Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського - головний науково-інформаційний центр держави, одну з десяти найбільших бібліотек світу.
Наш перший візит був до Інституту рукопису, з його унікальними пам’ятками додрукарської епохи. Фонди Інституту – це понад півмільйона одиниць зберігання, і з них більш як 8 тисяч рукописних книг, писаних не тільки на папері, пергаменті чи папірусі, а й на глиняних табличках і навіть… на пальмовому листі.
Наступний крок у сходженні людства до поширення та збереження інтелектуальних знань – винайдення друкарського верстата, який призвів до книгодрукування – революції в розвитку людства. Недаремно друкарство називають одним з головних чинників соціального та культурного впливу на історичні процеси у світі.
Книгодрукування має історію, яка сягає доісторичних глибин. Адже навіть печатки з ієрогліфічними знаками, які використовували в давньому Єгипті і державах Межиріччя, можна вважати зачатками друкарства. Однак справжній початок промислового тиражування світ веде з 1452 року, коли в друкарні Йоганна Ґутенберґа в Німеччині значним накладом вийшла в світ перша в Європі книга – Біблія.
– А в Україні – все починається з Івана Федорова?
Це запитання ми адресуємо Наталії БОНДАР, кандидату історичних наук, завідуючій відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. З нею ми здійснюємо екскурсію одним з найцікавіших відділів Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського.
 Наталя Бондар демонструє раритети |
– Якщо говорити про книгодрукування виключно на українських теренах, то так, каже Наталія Петрівна, – але книги, видані кирилицею, в Україну потрапляли й раніше. 1491 році у Кракові – тодішній столиці Польщі – німець Швайпольт Фіоль надрукував староукраїнською «Осьмогласник». (У фондах нашої бібліотеки є примірник «Осьмогласника» 1494 року, випущений ієромонахом Макарієм у Чорногорії). А 1517 року у Празі білорус Франциск Скорина надрукував «Псалтир» як посібник для шкільних потреб. Ці книги проникали на терени України та переписувалися від руки.
До речі, є свідчення, що в Україні перша друкарня з’явилася ще 1460 року, коли львівський міщанин Степан Дропан подарував її львівському Онуфріївському монастирю. Щоправда, невідомо, чи використовувалась вона за призначенням.
Однак я хотіла б повернутися до загальної характеристики періоду, який ми зараз розглядаємо, і те, яким чином він відображений у наших фондах.
У відділі стародруків зберігаються друковані видання, які побачили світ з середини ХУ століття. Найдавніші – це колекція інкунабулів, які видавалися з середини до кінця ХУ століття. Термін перекладається як «колискові», я б назвала інкунабули ранком книгодрукування.
Наступна категорія книг – палеотипи, їх було надруковано з 1500 по 1550 рік. Все, що пізніше, – називається просто стародруками. І літочислимо ми їх так орієнтовно до 1830 року.
Колекція інкунабулів в нашій бібліотеці налічує більш як 500 видань. Найперші книги пов’язані з німецьким першодрукарем Йоганом Ґутенберґом. Ось ми бачимо одну з них: «Книга хроніки» Гартмана Шеделя, її ще називають «Нюрнберзька хроніка», 1493 рік. Історія, як тоді було популярно, від початку світу до часу, коли видавалася. Друкарем книги був Антон Кобергер, хресний Альбрехта Дюрера. Самому Дюреру приписують у книзі гравюру «Танець смерті». Ілюстрацій тут багато – понад 1800. Зображення пап, королів, європейських міст. Портретної схожості тоді не дотримувалися: одні й ті ж зображення використовувалися для різних пап і різних королів. Така була традиція: головне – символ. А от картини міст відповідають історичним реаліям – можемо бачити, як виглядали тоді Прага, Краків, Єрусалим, Рим, Нюрнберг... Тираж «хроніки», як на той час, був великий – понад тисячу примірників. Книгу й досі можна зустріти на аукціонах. У нас є аж 5 примірників латинською й один – німецькою мовами.
 Шедель Г. Книга хронік (Нюрнберг, 1493) |
А ось «Біблія» Франциска Скорини, яку ми теж можемо побачити, в нашій бібліотеці, географічно і мовно ближче до наших країв. 1517 року білорус за походженням Франциск Скорина заснував у Празі друкарню і видав кириличним шрифтом «Псалтир», а потім за підтримки меценатів переклав і видав 23 книги Біблії (під назвою «Біблія руська, виложена доктором Франциском Скориною із славного града Полоцька, Богу ко чти і людем посполитим к доброму наученію»). Білоруський переклад Біблії, зроблений Скориною, випередив у часі переклад Мартина Лютера. Біблію було написано не церковнослов’янською, а руською простою мовою, вона була розрахована на те, щоб її читали. Загалом у середні віки не було звички читати церковні книги, їх слухали під час богослужіння. «Біблія» Франциска Скорини – була своєрідним проривом. Нинішнього року у світі відзначається 500-річчя від часу видання цієї «Біблії». Білоруси, литовці, поляки збираються відзначати знаменну дату. На жаль, не видно, щоб і Україна долучилася. Хоча, як на мене, Скорина розраховував на те, що саме в Україні її будуть читати.
 Зразок високомистецької металевої оправи кириличного Євангелія (Вільнюс, 1600) |
Друкована книга безпосередньо на українських теренах починається з Івана Федорова, який спочатку працював в Москві, а потім переїхав до Великого князівства Литовського, до Заблудова, де його приютили в маєтку гетьмана Григорія Ходкевича. 1568 року він надрукував разом із Петром Мстиславцем «Учительне Євангеліє», а потім «Псалтырь с Часословцем», і саме з цих видань можна почати лік українському книгодрукуванню.
Друкарня, заснована 1573 року Іваном (як він себе назвав) Федоровичем у Львові, стала фундаментом книговидавництва на теренах східної Європи. Він надрукував у Львові «Книгу діянь і послань апостольських», або «Апостол» (за сучасним найменуванням), і «Буквар», як першу книжку нелітургійного та нецерковного характеру.
Острозька Біблія – останнє з видань Івана Федорова, який після Львова переїхав до Острога, на запрошення Василя-Костянтина Острозького. В Острозі було засновано друкарню, яка видала кілька книг, але основним було повне канонічне видання Біблії церковнослов’янською мовою. Це 1581 рік. В оформленні – титульний аркуш, герб Костянтина Острозького на звороті, є віршовані присвяти, дві передмови: від Острозького і Гарасима Смотрицького, післямова. У кінці книжки – оригінальна марка Івана Федорова. Це вже були абсолютно західні традиції оформлення книги. У росіян аж до кінця ХVІІІ ст. ніяких титульних аркушів не було, а тут – 1581 року таке оформлення.
Острозький задумав великий тираж Біблії, він хотів, щоб вона широко розійшлася серед людей. Навіть сьогодні відомо 350 її примірників. Це дуже багато для стародруків. Президенти сьогодні присягають на Пересопницькому Євангелії, яке є рукописне й унікальне. Задля збереження унікального національного раритету я вважаю, що президенти мали б присягати на Острозькій Біблії. Вона теж має величезну цінність для нашого народу.
Ще одне дуже знамените видання – Києво-Печерський патерик. Пам’ятка була відома ще часів Київської Русі. А із середини ХУІІ ст. почала видаватися спочатку польською – видання запровадив Петро Могила. А 1661 року була видана кириличним шрифтом. У виданні початку ХVІІІ століття ілюстрації до Патерика створив відомий український гравер Леонтій Тарасевич. Патерик – книга історій про печерських ченців – Антонія, Феодосія, багатьох інших. У ній багато ілюстрацій. На деяких є краєвиди Києва – початку ХVІІІ ст. Зокрема, бачимо тогочасний Успенський собор.
Видавалися й світські видання. Їх було небагато. Наприклад, календарі, якими зачитувалися, тому збереглося мало примірників. Люди могли дізнатися з них про схід-захід сонця, рух планет, гороскопи.
А ось Акафіст Києво-Печерської лаври. Мова церковнослов’янська, але вступні статті, дещо з Євангеліє – українською. Нещодавно відзначали 400- річчя від заснування друкарні Києво-Печерської лаври. У першому виданні цієї друкарні, у передмові, згадується грудень 1616 року. На жаль, для України дата знову пройшла непоміченою. Хоча друкарня Києво-Печерської лаври відіграла в нашій історії значну, я б сказала, націєформуючу, державоформуючу роль. Хоч вона і монастирська, але закладала правила, тенденції світської, художньої літератури – для всього східнослов’янського простору.
Дедалі частіше ми бачимо видання світські, які з’являються у Києві, Харкові, Бердичеві, інших містах. До прикладу, маємо перше видання «Енеїди» Котляревського 1798 року. Книжка «зачитана», видно, що користувалася неабиякою популярністю. У нашому відділі чотири примірники «Енеїди». На одному з них – автограф Леоніда Глібова.
З історичних книг назву «Краткое описание Киева» Максима Берлінського – це видання 1820 року. «Український вісник» – виходив у Харкові. Їх було до 20 номерів, досить об’ємні. У нас зберігаються усі прижиттєві видання Тараса Шевченка. Їх можна повністю прочитати в електронному вигляді. Є велика прижиттєва добірка книг Михайла Грушевського. Можливо, найбільша в Україні, оскільки книги були в спецфонді, а потім потрапили до нас. А тут ми демонструємо універсали Центральної ради, вони виходили чотирма мовами: українською, російською, єврейською та польською.
Завжди цікавить відвідувачів колекція мініатюрних видань. Такими вважаються видання, які в діаметрі мають менше, ніж десять сантиметрів, а для стародруків – менше, ніж 12 сантиметрів. Ось таке мініатюрне видання Адама Міцкевича – це кінець ХІХ століття. Ще одне – зовсім мізерне – Коран.
…Присутні звернули увагу на інтер’єр кімнати, де зберігаються стародруки. Височенні білі із позолоченими вензелями і візерунками, ошатні, хоч і видно, що старовинні шафи, заповнені книгами, іншою друкованою продукцією. Звідкіля вони? Виявляється, в них – зберігається бібліотека останнього польського короля Станіслава ІІ Августа Понятовського (1732–1798 рр.). Майже 35 тисяч друкованих видань містила його бібліотека. Ці шафи збиралися і заповнювалися у Варшавському замку. Польський король, при правлінні якого сталося три поділи Польщі, і в результаті чого він зрікся престолу, хотів, щоб бібліотека стала публічною. Однак після смерті Станіслава ІІ його племінник продав бібліотеку Кременецькому ліцею. Після утворення Київського університету Святого Володимира бібліотека була перевезена в столицю України, а вже у 20-і роки минулого століття опинилася в бібліотеці імені Вернадського.
Наталя Бондар розповідає, що книги збереглися добре. У шафах містяться видання ХV-ХVІ століття. У 90-і роки до бібліотеки імені Вернадського приїжджали поляки, каталогізували королівську бібліотеку, навіть підготували каталог до друку. Але з якихось причин його так і не було видано.
Сьогодні Відділ стародруків та рідкісних видань — це науковий підрозділ, який здійснює дослідження в галузі історії книги та книговидання, історії бібліотечної справи, готує монографії, статті, наукові каталоги, посібники. Готує ювілейні чи просто тематичні виставки, проводить публічні читання, надає консультації та методичні поради. Дедалі більшає оцифрованих копій старовинних видань, створено електронні каталоги, завдяки чому стародавні книги, яких задля збереження їх краще поменше торкатися, можуть прийти в кожний дім і до кожного читача. І «Острозька Біблія», і львівський «Апостол», і ще біля 50 стародруків і рідкісних видань.
А якщо хтось хоче попрацювати з оригіналом, а не електронною копією? Або електронну копію ще не створено? У читальному залі бібліотеки можна замовити книги ХVІІІ, ХІХ та ХХ століть. Звісно, якщо є читацький квиток. Рідкісні видання та стародруки видають для роботи, якщо є запит від установи, в якій працює чи навчається читач. Нарікати не варто: ці раритети ще служитимуть багато віків і для багатьох поколінь.