Чим особливий науково-популярний проект «Дні науки», започаткований молодими вченими НАН України? Які заходи заплановано в його межах цієї весни? Навіщо науковцям говорити із суспільством, а суспільству – слухати науковців? Чи має держава зі свого бюджету фінансувати наукові дослідження в Академії і яка з цього користь? Про це й інше програма «Свій/чужий» радіостанції «Українське радіо «Культура»» розпитала вчених і популяризаторів науки – керівника Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України доктора філологічних наук Тетяну Рязанцеву, молодшого наукового співробітника сектору слов’янських літератур кандидата філологічних наук Тетяну Михайлову та співкоординатора «Днів науки», молодшого наукового співробітника відділу загальної та молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України Сергія Гончарова.
 Сидять (зліва направо): Тетяна Михайлова, Тетяна Рязанцева, Сергій Гончаров. Позаду – ведуча Марина Муляр. Фото – з Facebook-сторінки радіостанції «Українське радіо «Культура»» (https://www.facebook.com/radiocultureua/posts/500537153675453) |
Як поінформував С. Гончаров, весняні «Дні науки – 2018» відбудуться 12–13 травня 2018 року в п’яти великих українських містах – Києві, Харкові, Одесі, Житомирі й Луцьку – та традиційно присвячуватимуться Дню науки – офіційному національному святу працівників наукової сфери, котре відзначається згідно з Указом Президента України. До речі, Волинь прийматиме заходи зазначеного науково-популярного проекту вперше. Розташований у столиці Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України, додала Т. Рязанцева, виступить цього разу в дещо новій для себе ролі, тому що в межах цієї локації філологи вперше працюватимуть у своєрідному симбіозі з біологами. Серед інших установ НАН України, які братимуть участь у «Днях науки» в Києві, – Інститут математики, Інститут кібернетики імені В.М. Глушкова, Інститут проблем математичних машин і систем, Інститут металофізики імені Г.В. Курдюмова, Інститут ядерних досліджень, Інститут географії, Інститут хімії поверхні імені О.О. Чуйка, Інститут фізіології імені О.О. Богомольця, Інститут молекулярної біології і генетики, Інститут мікробіології і вірусології імені Д.К. Заболотного, Інститут ботаніки імені М.Г. Холодного, Інститут зоології імені І.І. Шмальгаузена, Інститут економіки природокористування та сталого розвитку, Інститут археології, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. Долучаться до них Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет біоресурсів і природокористування України й низка громадських організацій. «Ми намагаємося зробити так, аби людина, яка працює в одному місці, читала, наприклад, лекції – в іншому, щоб був певний мікс. Нам дуже часто закидають, що потрібно навпаки – читати тільки тематичні лекції, аби відвідувачі приходили і слухали виключно про фізику або тільки про біологію. Ми ж намагаємося робити змішану тематику, щоб люди могли випадково дізнатися про щось таке, чим вони цілеспрямовано не цікавилися», – пояснює С. Гончаров. За його словами, під час «Днів науки» наукові установи, вищі навчальні заклади, музеї, обсерваторії відчиняють свої двері для всіх охочих, пропонуючи на їхній вибір лекції, майстер-класи, демонстрації експериментів, конкурси, квести, екскурсії, вікторини, ігри тощо. Все відбувається саме там, де вчені здійснюють свої дослідження, де триває науковий процес. «Ми розповідаємо, чим, як і навіщо ми займаємося. Намагаємося робити це легко, життєрадісно й доступно для всіх і кожного. Є люди, які ставляться скептично до нашого проекту. Проте коли вони приходять побачити наші заходи на власні очі – цей скепсис зникає», – зауважує С. Гончаров. «В Інституті літератури ці заходи найбільше підтримує молодь, але долучаються й старші колеги. Багатьох дещо відлякували «Наукові пікніки», коли люди дізнавалися, що потрібно буде розповідати про «високі матерії» на сцені в парку, де всі сновигають, часом – жуючи бутерброди. Нині ж колеги значно швидше відгукуються на пропозицію прочитати науково-популярну лекцію, – говорить Т. Михайлова. – Ці заходи користуються неабияким успіхом, і, сподіваюся, науковці стають бодай трохи затребуванішими. Наприклад, нещодавно були «нервові» «Дні науки» в рамках Всесвітнього тижня мозку в Україні, і мені теж вдалося завітати до Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України. Це було в суботу [17 березня 2018 року], випав раптовий сніг – майже до коліна. Але, що мене вразило, лекційна зала була заповнена вже перед першою лекцією, причому людьми різного віку, які прослухали лекторій від початку до кінця». «Я спостерігаю цей процес із 2015 року, – долучається до розмови Т. Рязанцева, – і маю до проекту «Дні науки» своєрідну персональну прив’язку, тому що саме там я вперше прочитала лекцію і, фактично, презентувала результати моніторингу, який дав нам змогу згодом, того ж року, створити Центр із дослідження літератури фентезі. Мені здається, що іноді, аби залучити старших колег, потрібно просто запропонувати їм адекватний формат. Так, не всі одразу погоджуються виступати в парку, бо це абсолютно незвично, це «розрив шаблону». Проте й дослідження фентезі спершу здавалися справою непотрібною і незвичайною – попри те, що ми переконували, що це – популярний метажанр, література, котра має досить велику кількість читачів, і дослідники нею активно цікавляться. Нині ж до нас самі тягнуться, приходять і пропонують теми для обговорення. Коли люди бачать сталий поступ у певному напрямі, й формат є для них більш-менш звичним – із часом необхідно його поволі розширювати і давати учасникам більшу свободу дій».
«Ученим потрібно зробити певне зусилля над собою, щоб вийти до публіки й почати щось розповідати. Та все-таки варто наголосити, що науковці будь-якого віку хочуть розуміти більше у своїй галузі й дізнаватися щось нове, а отже, вони схильні до експериментів, у тому числі й до експериментів над собою. Фах у них такий, – говорить С. Гончаров. – Ми ж [організатори «Днів науки»], зі свого боку, завжди намагаємося попередити, що публіка проекту дуже строката – від дошкільнят до пенсіонерів. Крім того, для лекторів і демонстраторів – це можливість рости над собою. Якщо людині з вулиці ти зміг пояснити суть досліджень, якими займаєшся або цікавишся, – значить, ти професіонал. У нас є вчені, які починали читати лекції з труднощами, а тепер дещо «вичитались» і навіть трохи заробляють цим гроші».
«Тішить, що у «Днів науки» вже сформувалася своя аудиторія, є постійні шанувальники, яких можна зустріти на різних локаціях проекту. Звичайно, чимало і нових відвідувачів, але завжди приємно бачити знайомі обличчя», – додала Т. Михайлова. Вона також докладно поінформувала про заходи, які в рамках цьогорічних весняних «Днів науки» готують співробітники Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України: «Ми радо запрошуємо всіх охочих ближче познайомитися з літературою у формі майстер-класів, літературних вікторин, а також лекцій, – говорить молода дослідниця. – Можу анонсувати таке: Катерина Годік та Ірина Скакун проведуть літературну гру. Це – настільна гра, в якій потрібно кидати кубик і відповідати на запитання. Причому дівчата завжди готують якісь призи. Сніжана Жигун готує карткову гру – вікторину. Це буде її перший виступ із цією вікториною. Хочу сказати, що програма у нас постійно оновлюється, але є і заходи, що користуються незмінною популярністю. Так, свої майстер-класи на «Днях науки» від нашого інституту проведуть Галина Карпінчук і Ольга Блик. Майстер-клас Г. Карпінчук називається «Летючий лист» – потрібно буде вчитися писати справжніми перами й чорнилами. Цей захід зазвичай збирає, певно, найбільшу кількість учасників. Дуже охоче малюють і діти, й батьки. О. Блик розкаже цікаві й маловідомі історії з життя письменників, супроводжуючи свою розповідь фотографіями. Буде в нас представлено й чотири лекції. Найбільш досвідчений наш лектор – Т. Рязанцева. Її виступ присвячуватиметься зв’язку між наукою та літературою. Вперше в рамках «Днів науки» виступить Олександр Брайко – про зв’язки літератури з кінематографом. Свою лекцію – про класичну українську поезію як засіб урбаністичних трансформацій – прочитає й Олександр Михед. Ця лекція ґрунтуватиметься на результатах тривалого й цікавого наукового проекту, що стосується сходу України. Ще одна лекція – моя. Я розповідатиму про музику й живопис у творчості Василя Стуса».
Раніше, стверджує С. Гончаров, науковці не мали потреби спілкуватися з суспільством, звітувати перед ним – для отримання необхідного фінансування достатньо було виконувати державне замовлення. Нині ж необхідність взаємодії вчених і громадськості стає дедалі більш очевидною, причому ця тенденція – загальносвітова: в багатьох країнах науковці намагаються привертати увагу до себе та важливості своєї діяльності. «Фінансування науки постійно зменшується, і це – одна з причин, чому ми займаємося її популяризацією, – говорить С. Гончаров. – Але політики, які це роблять [вирішують скорочувати видатки на науку], не прилетіли з космосу – ми їх самі вибираємо з-поміж нас. Тому хотів би порекомендувати: коли наступного разу обиратимете депутата/депутатку місцевої, обласної або Верховної Ради – поцікавтеся, що він/вона зробив/зробила для того, щоб фінансування науки було адекватним». Відповідаючи на запитання радіоведучої, учений зазначив, що академічна форма організації науки притаманна не лише Україні. Зарубіжні наукові організації, подібні до НАН України, можуть називатися товариствами, асоціаціями тощо, але за своєю суттю не дуже відрізняються від українського аналога, будучи такими ж об’єднаннями наукових установ. Для саме такої форми існує й економічне підґрунтя: «А потім, розпорядник бюджетних коштів має бути один, – наголошує С. Гончаров. – У бюджеті не може бути 160 чи більше рядків видатків, коли кожен інститут отримуватиме гроші окремо. З цієї ситуації [в якій опинилась НАН України] потрібно виходити через модифікацію Академії, але руйнувати її не можна».
«Річ у тому, що зараз в Академії зосереджений науковий потенціал країни, оскільки викладачі в університетах займаються передусім викладацькою діяльністю, – пояснює Т. Михайлова. – Вони, фактично, не мають часу для наукових досліджень, хоча планами це передбачено. Однак таке навантаження – непомірне: викладач повинен весь час або бути на парах, або готуватися до них, працювати зі студентами, перевіряти контрольні роботи. Коли ж йому займатися наукою? А співробітники НАН України мають для цього більше можливостей. Саме нормальне функціонування Академії має забезпечити наявність потужної, якісної науки». «У США, наприклад, є університетська наука, – провадить далі Т. Рязанцева, – але зазвичай професори викладають те, що досліджують. Там немає такого, щоб людина постійно була зайнята викладанням, а її наукова робота прямувала до нуля через неможливість нормально на ній зосередитися. Тому в американських університетах досить вузька спеціалізація».
Т. Рязанцева також поділилася своїми враженнями від Маршу за науку, котрий пройшов Києвом 14 квітня 2018 року і в організації якого активну участь брали науковці Академії: «March for Science – це міжнародна ініціатива, започаткована 2017 року американськими вченими, котрі змушені були проявити себе в такий спосіб, оскільки, серед іншого, не погоджувалися з політикою свого уряду щодо науки і його намірами зменшити її фінансування. В декларації цьогорічного американського Маршу за науку йшлося про те, що вчені гуртуються заради «священного принципу правди», який об’єднує їх незалежно від національної, соціальної, релігійної, гендерної приналежності. Гасло заходу – «Who you gonna call?» – мало наголосити на важливості науковців як особливого соціального сегмента, як мозку суспільства, по допомогу до якого звертаються і звертатимуться в разі виникнення масштабних проблем на кшталт великих епідемій, техногенних і гуманітарних катастроф. Але маю філологічне зауваження до англійської назви маршу: «sciences» перекладається як «точні та природничі науки», а ми, філологи, гуманітарії загалом, належимо до іншої галузі знань – «humanities». Між іншим, київський Марш за науку був нагодою для знайомства математиків, фізиків, біологів, філологів. В історії бувають такі періоди, коли наука стає дуже актуальною і модною, якщо можна так сказати. Зазвичай це – переломні періоди, коли, з одного боку, відбуваються великі соціальні заворушення, а з іншого – стаються великі наукові відкриття. Скажімо, в Європі у XVII ст. наука пронизувала все суспільство, й література тоді дуже зацікавилася наукою. На зламі ХІХ і ХХ ст.ст. наука теж стала надзвичайно актуальною – робилися великі відкриття в біології, геології, астрономії. І, знов-таки, це позначилося на багатьох сферах суспільного життя, в тому числі на літературі. Тепер учергове виникає інтерес до того, чим займається наука, і література так само це сприймає, і гуманітарні науки цікавляться тим, що відбувається в науках точних. І це, зокрема, має вияв у таких заходах, як Марш за науку. Це – позитивний знак. Що ж стосується форми маршу, то, якщо коротко сказати, це був позитив, креатив, конструктив. Було дуже приємно бачити на одному місці – в Парку імені Тараса Шевченка – таку концентрацію людей, залюблених у свою справу і відкритих до спілкування, готових ділитися своїми знаннями. Про науку вони говорили і в парку, і в пункті призначення (на Майдані Незалежності), і дорогою до нього. Наприклад, дівчина-біолог принесла макет кліща як символ свого фаху. Як з’ясувалося, він ще й раритетний. Отак живий філолог зустрів живого біолога, й ми обидві дізналися про існування інших форм життя всередині Академії. Загалом, я не помітила жодного перекривленого обличчя, жодної людини, яка б дивилася на все це зверхньо, незацікавлено, осудливо. У співпраці техніків, біологів і гуманітаріїв є ще один важливий момент: ми пересвідчуємося в необхідності одні одних. Наприклад, література фентезі, яку я досліджую, навчає критично мислити, руйнувати стереотипи й опиратись тискові будь-яких систем. Наука – це теж передусім критичне мислення. Мені з цього приводу дуже подобається вислів Стівена Гокінга, який нещодавно пішов у засвіти: «Фізика і поезія можуть бути різними за своїм предметом, але мета в них єдина – досліджувати красу Всесвіту». Мозок людини влаштований так, що не відрізняє сприйняття реальних життєвих ситуацій від сприйняття вигаданих. Тому ми можемо стверджувати, що література фентезі вчить також і емпатії, пропонує певні життєві моделі, принципи. Вона дає нам можливість розвивати те, що називають емоційним інтелектом, допомагає соціалізуватися. Між іншим, проблеми наукової етики також порушувалися в літературі – ще з середини ХІХ ст. А, крім того, література – це своєрідний тренажер для мозку».
«Серед науковців існують певні перестороги, які вони собі вигадали, – погоджується С. Гончаров. – Фізика може вважати, що біологія – окремий випадок її застосування. А біологія може розглядати медицину як свою прикладну частину. І це ще одна причина, чому ми проводимо змішані науково-популярні заходи – для того, щоб науковці перезнайомилися між собою, щоб кожен із них збагнув, що його галузь досліджень не єдина, що, крім нього самого, є багато інших дослідників – фанатів своєї справи, у яких горять очі. Тільки в когось – від кварків і протеасом, а в когось – від Лесі та Стуса».
«Серед культурної Європи Київ був найсхіднішим містом, яке брало участь у міжнародній ході на захист науки. І так уже другий рік поспіль», – додав С. Гончаров і нагадав, що, крім «Днів науки», у травні на киян чекає ще одна цікава науково-популярна подія – «Медичні пікніки», котрі відбудуться 19 травня в тому ж таки Парку імені Тараса Шевченка. Організатор акції – проект «Наукові пікніки в Україні», формат яких є більш жартівливим і відпочивальним: його особливість – те, що майже все демонстроване науковцями й лікарями можна буде мацати, гортати, вертіти, колупати, а деякі експонати – розкладати на окремі елементи і заново збирати їх докупи. Своєрідний атрибут усіх наукових пікніків – уже легендарний іграшковий ведмедик, якому можна буде повчитися оперувати запалений апендикс за допомогою справжніх медичних інструментів. Інший частий гість наукових пікніків – учені Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України та їхні генетично модифіковані миші із флуоресцентним геном медузи, який під дією ультрафіолету світиться зеленим. Світіння помітне лише на відкритих ділянках шкіри цих тварин. Найкраще його спостерігати за умови максимального обмеження доступу денного світла. «Ці миші вже десятки поколінь народжуються такими, їхня генетична особливість успадковується. За звичайного освітлення ви навіть не здогадаєтеся, що вони – генетично модифіковані: живуть і розмножуються вони так само, як і інші миші, їхня поведінка не змінюється», – пояснив С. Гончаров.
Як він зауважив, цієї осені «Дні науки» й «Наукові пікніки в Україні» святкуватимуть своє 5-річчя. Частину заходів буде проведено за кошти київської міської громади, оскільки минулого року ці два науково-популярні проекти виграли фінансування за столичною програмою бюджету участі.
Прослухати аудіозапис цього випуску радіопередачі можна за посиланням: http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=1942861
P.S. Із програмою науково-популярних заходів весняних «Днів науки – 2018» знайомтеся на сайті проекту: https://dni-nauky.in.ua/ і неодмінно приходьте! Не проґавте нагоди поспілкуватися зі справжніми вченими та збагатитися новими знаннями!