27 листопада 2018 року виповнилося 155 років від дня народження Ольги Кобилянської. Про життя і літературну творчість цієї незвичайної для українського культурного ландшафту письменниці й жінки в ефірі програми «Громадське хвиля» радіостанції «Громадське радіо» розповіла авторка праці «Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської», завідувач відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України член-кореспондент НАН України Тамара Гундорова.
«Ольга Кобилянська – це насамперед предтеча нової, сучасної жінки, незалежної, вільної, емансипованої, яка не боїться переступати табу і бере на себе головні ролі. Її життя складалося не особливо щасливо, та вона принаймні змогла знайти себе, реалізуватись у творчості. Загалом, це цікава людина і цікава письменниця. Вона була трохи «іншою» в нашій літературі, її часто називали «чужинкою».
Чому? Як ми знаємо, Ольга Кобилянська народилася на Буковині – тій частині, яка входить до складу сучасної Румунії. Іван Франко колись сказав, що якщо Львів і Галичина в цілому перебували під впливом Польщі й Австрії та, відповідно, наслідували в епоху fin de siècle їхні літератури, просякнуті духом занепаду, декадансу, то «зелена Буковина» зберегла свою первісну відкритість до романтичних віянь і культурний ідеалізм. Власне, Ольга Кобилянська народилась і все своє життя провела на Буковині, у цій «інакшій», багатокультурній околиці Європи. У Чернівцях зараз працює її музей, раджу його відвідати. Він лишився старомодним, але в ньому живе дух Кобилянської. Це перше.
Другий дуже важливий момент – символічний простір письменниці. У листах і щоденниках Ольга Кобилянська зізнавалася, що має «свої», приватно-інтимні, скажемо так, місця в Карпатах, куди часто втікала. Вона була ніцшеанкою (хоча у 1920-х роках вона кілька разів переписувала свою біографію і заперечувала прихильність до ідей Ніцше, але в цьому їй не можна йняти віри), а у Ніцше в «Так говорив Заратустра» гори й доли виступають символами, відповідно, піднесеного й буденного, аристократичного і людського, ідеального та матеріального світів. Так от, «стихією» Ольги Кобилянської були вершини, гори, все те, що віддалене від «натовпу», від «маси». Тож і у своєму житті вона культивувала свою інакшість.
Третє: як донька з роду українця та спольщеної німкені, вона щонайменше наполовину належала до німецької культури, вільно спілкувалася німецькою, писала свої твори німецькою мовою і публікувалася в німецькомовних журналах. Причому могла б навіть зажити собі слави в німецькому письменстві як літераторка, яка пише «для жінок». І Ользі Кобилянській це пропонували. На неї звернув увагу такий собі Вільгельм Бельше, котрий був видавцем і відомий як послідовник Чарльза Дарвіна та цікавився, зокрема, темами жіночої емансипації, сексуальності тощо. Але Кобилянську не влаштовувало те, що їй пропонувалось обмежити себе темами так званої «жіночої белетристики» з вузьким набором тем – любов, сім’я, діти».
Відповідаючи на запитання ведучих про те, чи можна називати Ольгу Кобилянську «патріархом української літератури», Тамара Гундорова зауважує, що ця письменниця помітно вирізнялася на тлі тогочасного українського культурного ландшафту. «До неї ставилися з певної підозрою, насамперед тому, що вона була, по-перше, жінкою, по-друге, певною мірою «чужинкою» (майже іноземкою), що виховувалася на іншій культурі, по-третє, тому що писала на теми, не прийняті на той час в українському письменстві, як, наприклад, про жіночу сексуальність, про внутрішній світ жінки, про самореалізацію жінки. До того жодна жінка-письменниця не дозволяла собі говорити публічно про такі речі в українській літературі. Це було табуйовано. Як я говорила, писати Кобилянська почала німецькою. Українську вона вивчала, і їй часто дорікали тим, що її українська мова є знімечченою. Дехто навіть висловлював підозру, що замість неї пише хтось інший. В музеї Ольги Кобилянської в Чернівцях зберігається зошит, до якого вона занотовувала німецькі слова, здається, з німецькомовної лектури, та їхній український переклад. Тобто українську мову вона вчила зі словником.
Насправді звідси у її письмі є певна екзотика – оця її «чужинність» відчувається і у характерах, і у стилістиці, в побудові речень, у способі висловлювання. Крім того, від німецької культури Кобилянська успадкувала замилування натурфілософськими мотивами – питаннями про те, що таке «природа», «дух», «культура», зокрема «жіноча культура». Вона була відкритою до ідеалізму, і це було частиною не лише її світовідчуття, але й частиною її побуту, щоденного життя та спілкування.
Досить цікавим є питання так званої «материнської мови» в житті і творчості Ольги Кобилянської. Що таке «материнська мова» – є вона вродженою чи вибраною? Родина письменниці була багатомовною. Її мати походила зі спольщеного німецького роду і задля чоловіка вивчила українську мову. Тому майже рідними мовами для Ольги були німецька, польська – з материнського роду, українська – з боку батька. Кобилянська стала українкою за вибором, але довгий час паралельно продовжувала писати німецькою.
Проте я не думаю, що вона постійно відчувала себе «чужинкою» у житті і творчості. В українській літературі їй на це вказували, але на Буковині з її багатокультурним і поліетнічним середовищем існування паралельно в кількох мовах було для письменників звичним. Дуже важливу роль у житті Кобилянської відіграла її родина (батьки, брати, сестра), центром, осердям якої була мати («святою Анною» називала її Леся Українка, з якою Ольга Кобилянська певний час дуже тісно приятелювала). Традиції сімейного виховання у цій родині складали, скажімо, написання привітань у формі віршів для батьків та один для одного, а також ведення щоденників (до речі, німецькою мовою), куди записувалися щоденні враження, думки про прочитані книжки і т.п. Це те, що я називаю «сімейною популярною літературою», тобто звичайно, це не висока література, але досить цікава і своєрідна, сімейна, щоденна форма її побутування, не ремесло, а різновид родинного спілкування, елемент інтелігентної сімейної культури. У цьому Ольга почувалася рівною своїм сестрам і братам, хоча, на відміну від братів, не мала можливості здобувати освіту.
Згодом, коли настали важкі часи, родина Кобилянських, аби вижити, мусила здавати кімнати в оренду студентам. Ольга сама готувала їжу і прибирала для квартиронаймачів. Обставини життя виховали її сильною. Та й для того, щоб наважитися писати, потрібна була сміливість. У щоденнику вона зазначала, що спершу писала потайки навіть від своїх рідних, ховала рукописи. Їй здавалося, що література – настільки «високе» заняття, яке можуть дозволити собі лише чоловіки, а не вона, «несамостійна, залежна, слабка дівчина». Але її дуже тягнуло до письма, і в цьому ще в юнацькі роки вона знайшла підтримку. Знайомство і дружба з дівчатами – Ольгою Устиянович, Софією Окуневською, Августою Кохановською – доньками тодішньої української інтелігенції (в першу чергу духовної) – сприяло наверненню її до українства й української мови. Пізніше в цьому її дуже підтримували і Наталя Кобринська, і Леся Українка. Тому «українство» Кобилянської – значною мірою фемінного походження.
Яскраво характеризує її постать щоденник (писаний німецькою мовою). Вона вела його з 20 до 28 років, занотовувала туди події, враження, почуття. Навіть якісь дрібниці – наприклад, у що була вбрана, у кого була закохана, хто виявив їй знаки уваги, що думала й уявляла з того чи іншого приводу. Там дуже багато відвертих висловлювань, сексуальних зокрема, багато психології. Навіть себе називала «психологічною загадкою», адресуючись до уявного (чи лише уявного?) читача свого щоденника. Можу сказати, що цей щоденник не гірший за щоденник Марії Башкирцевої, який приніс своїй авторці світову славу. Між іншим, для української літератури, тим більше у ХІХ столітті, відвертість, з якою пише молода Кобилянська, – величезна рідкість. До того ж, це написано жінкою. Великий інтерес із погляду відвертості становлять також щоденники Володимира Винниченка, але вони з’явилися пізніше. Взагалі, питання про становлення повноцінного психосексуального літературного дискурсу є так само важливим, як і питання про урбанізм, націоналізм, модернізм у нашій культурі».
За словами Тамари Гундорової, в радянському літературознавстві творчість Ольги Кобилянської розглядалася спрощено і в руслі державної ідеології, а саме – в контексті виявлення мотивів «класової боротьби». «У Кобилянської є досить другорядне чи третьорядне оповідання «Банк рустикальний». Критика звертала увагу передусім на соціальну тему – в ньому йдеться про селянина («мужика»), у якого землю і господарство відбирає банк через обман багатія-єврея. Повість «Царівна», хоч і аналізувалася з точки зору жіночої емансипації, проте лише поверхово. Роман «Земля» розглядали винятково в аспекті «власницького конфлікту», акцентуючи передусім на тому, що саме через право власності на землю стається братовбивство. А між тим, Ольга Кобилянська – далеко не настільки проста письменниця, у свої тексти вона вкладала складні психологічні та філософські ідеї. Скажімо, «Земля» – це роман також і про «владу» землі над людиною, і про конфлікт «ґрунту» та «культури». Адже йдеться про те, як земля «не відпускає» людину від себе і мститься, немов міфічна мати, а також про те, як особа розриває пуповину, що прив’язує її до землі, і виходить у сферу культури, урбанізму, цивілізації. Визначальною тут є ідея неминучості модернізації, урбанізації, адже в кінці роману прибраний батько (як виховник) вирішує, що син повинен залишити село і поїхати до міста на навчання, щоб стати «людиною культури» (а не «людиною землі», тобто не «людиною інстинкту», не «природною людиною»). Це тема про смисли раціоналізму, культури, цивілізації, індивідуалізму, яку розробляє вся тодішня західна література, – від Ібсена до Гауптмана. Інша важлива тема цього роману – неоднозначність материнської любові, яка зовсім не є ідеалістичною, навпаки – поєднана з ненавистю. Мати головних героїв – двох братів – знає, що один її син убив іншого, і ця страшна колізія знання/незнання (чи втечі від знання) становить собою ще одну потужну психологічну колізію у творі. Я вже не говорю про гендерні інверсії у романі, про етнічні конфлікти тощо.
Загалом, Ольга Кобилянська, як ніхто інший в українській літературі, порушила складну тему материнства, зокрема не лише безмежної материнської любові, а й захланності та материнства як власності, що є однією з тем Ніцше. Наприклад, героїня одного з її оповідань стає жорстоким тираном для своїх дітей, руйнує їхні життя – не відпускає від себе доньку, чинить опір синові. Загалом Кобилянська підривала ідею біологічного материнства (як основної ролі жінки) і наголошувала на ролі матері як виховательки, у такий спосіб реагуючи на дарвінізм, популярний у її часи в німецькій літературі. Все це надзвичайно цікаві моменти. Зрештою, у своїй книжці «Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської» (2002) я про всі ці речі говорю досить детально.
На повість «У неділю рано зілля копала…» в радянські часи звертали уваги тільки як на романтичну казку, хоча насправді її сюжет – своєрідний варіант міфу про зустріч із «чужим», «Іншим». Чужинцями одні для одних тут виступають селяни і роми. У певний момент шляхи двох родів із різних «світів», цілком відмінних за традиціями та способом життя, перетинаються. Авторку цікавить, чи можливі між ними спілкування й порозуміння. Виявляється, ні. Стається драма, шляхи розходяться, кожен залишається на своїх позиціях».
Як підкреслює Тамара Гундорова, оскільки Ольга Кобилянська була феміністкою, героїнями її художніх творів часто ставали вільні жінки, або ж жінки третього стану (не селянки) – неодружені, розумні, інтелігентні, які прагнули себе реалізувати, але не мали для цього необхідної підтримки (якою зазвичай виступав чоловік). Відповідно, тим середовищем, де могла себе реалізувати така «нова жінка», було саме жіноче товариство. «Кобилянська продемонструвала суть жіночої дружби. Цій темі присвячено «Царівну», «Valse mélancolique», «Людину», героїні яких намагаються вирости над собою, вповні реалізуватися, досягти свого зеніту (або, як писала Ольга Кобилянська, «свого полудневого»). Кобилянська і сама була такою емансипованою, вільною, сміливою жінкою доби «fin de siècle», яка не боїться чоловіка і може, наприклад, першою йому освідчитися, що на той час сприймалося як скандал у міщанському середовищі. У житті вона вчиняла так само, як її героїні вчиняють у її творах. На жаль, Кобилянська не мала можливості бути частиною богеми, де складаються та культивуються нові типи стосунків, однак потенційно вона могла стати кимось, подібним до Лу Саломе-Андреас – подруги Ніцше, Фройда, Рільке», – говорить Тамара Гундорова.
Тема, котра заслуговує на окрему увагу, – взаємини Ольги Кобилянської з Лесею Українкою. «Існування цієї дружби – свого роду платонічної, сестринської любові між ними було унікальним фактом, – вважає Тамара Гундорова. – Ці жінки знайшли розраду й допомогу одна в одній у дуже важкі моменти свого життя. Леся Українка написала Ользі Кобилянській, що хоче познайомитися з нею, коли прочитала оповідання «Некультурна», головна героїня якого – гуцулка, емансипована «за інстинктом», а не за ідеєю. Леся Українка відчула в цій героїні свободу, що ігнорує силу та владу, жінку, яка хоче бути сама собою, яка живе за власними правилами у світі, що сама собі підкорила. Гуцулка має господарство, курить люльку, вільно мандрує, має майже чоловічу силу і не підкоряється жодному чоловікові, який хоче її поневолити. Такий характер був нечуваний на той час у нашій літературі на тлі тихих, покірних, стражденних сільських Марусь і Оксан.
І згодом Леся Українка й справді приїхала до Ольги Кобилянської. Між ними встановився довірливий діалог двох неординарних творчих жінок, які пробивали собі шлях у житті, стверджувались і вже встигли пережити особисті драми: Леся Українка – з Сергієм Мержинським, Ольга Кобилянська – з Осипом Маковеєм. Вони відкрили для себе, що можуть багато дати одна одній. Цікаво, що саме в листах до Кобилянської Леся Українка чи не найвідкритіше висловлювалася щодо багатьох своїх творчих планів, наприклад характеру своєї «Кассандри». Вона писала подрузі: «Про щось я можу поговорити тільки з тобою». Мені здається, що і Кассандру, і свою Мавку Леся Українка писала, пригадуючи або маючи на увазі (можливо, мимоволі) саме Ольгу Кобилянську та свою платонічну дружбу-любов із нею. Зокрема в репліках Мавки й листах до Кобилянської є однакові значущі фрази. Власне, сама постать Мавки – уособлення ідеальної комунікації (як особистісної, так і конкретно жіночої) та ідеального мистецтва, фемінну природу якого Леся збагнула у дружбі з Кобилянською. І в «Лісовій пісні», і в «Кассандрі» порушується також проблема довіри соціуму до того, про що і як саме говорить жінка. Кассандрі, скажімо, не вірять передусім як жінці, бо жінці традиційно було заборонено право публічно говорити, було «не дано пророкувати», як зауважує Леся Українка.
Є ще один досить цікавий момент, про який варто згадати в контексті дружби з Лесею Українкою. Це вже епізод із пізніших часів, коли шляхи двох жінок-письменниць розійшлися. Ольга Кобилянська, очевидно, ділилася з подругою ідеєю повісті «Через кладку», яку дуже довго замислювала. У ній вона хотіла розповісти дещо особисте, що називала «білою мрією». Думаю, що йшлося про особисту історію Кобилянської, зокрема її закоханість у Маковея. Після того, як повість було написано, Леся Українка написала, що їй трохи інакше уявлялася, як могла розвинутися ця «біла мрія». І у словах, і в житті у них був свій шифр і свої секрети. За ними стояла ціла історія, яку не варто вульгаризувати, однак ігнорувати також не можна. Жіноча дружба в літературі та її культурне значення, криза маскулінності і постання «фемінної культури» як соціокультурного й естетичного феномена – надзвичайно цікаві сторінки становлення повноцінної модерної української спільноти, які мене цікавлять насамперед у зв’язку з постаттю Кобилянської».
«Шляхи Лесі Українки й Ольги Кобилянської потім розійшлись, але в певний момент їхні взаємини стали прикладом пошуку та віднайдення ідеальної комунікації, ідеального співрозмовника», – говорить Тамара Гундорова.
Аудіозапис радіопередачі доступний за посиланням: https://hromadske.radio/podcasts/hromadska-hvylya/olga-kobylyanska-yak-zhinka-tretogo-stanu-nezamizhnya-rozumna-inteligentna?fbclid=IwAR1yvVxHAxwaEflE-nc45mGIWUe_KVaE_CV1Zn1vSXfw_43Eq6FHeB3tpYw