 |
Автор статті пояснює актуалізацію в українському дискурсі певних неологізмів, які стосуються інновацій: «Віднедавна в лексиконі спочатку «читацької» публіки, а згодом і тих, хто «наділений владою», з'явилися терміни, що стосуються інновацій. За кордоном, у зоні їх появи, ці неологізми узагальнено відбивали деякі організаційно-економічні дії, необхідні для виконання важливих для суспільства завдань із управління виробництвом та/або соціальними процесами. До нас, громадян України, сенс цих термінів доходив у кращому разі через їхню етимологію, а отже, вони у нас від самого початку мають метафоричне значення. На початку незалежності високопоставлені чиновники (в кращому сенсі цього слова), готуючи законодавчі і нормативні акти, намагалися розібратися не лише в етимології, а й у суті цих термінів. Це було ще за тих часів, коли Національна академія наук України, відповідно до Конституції України, мала право законодавчої ініціативи (так було до кінця 1995 р.), і, напевно, тому чиновники по роз'яснення зверталися саме до НАН України. Наприклад, коли готувалося до підписання у Л.Кучми розпорядження «Питання створення технопарків та інноваційних структур інших типів», до нас надійшов лист із юридичного підрозділу Адміністрації президента України, де юристи чесно зізнавалися, що з низкою термінів у пояснювальній записці до цього розпорядження вони стикаються вперше і тому просять нас надіслати їм бодай на сторінку глосарій, завізувавши його у юриста, якому б вони довіряли. Ми підготували такий глосарій, завізували його у Анатолія Павловича Заєця, який тоді працював у секторі правової експертизи апарату Верховної Ради України й уже непогано орієнтувався у термінологічних тонкощах закордонного законодавства, і розпорядження було підписано. І має, до речі, змістовний сенс донині. На жаль, сьогодні, коли чиновники інтерпретують терміни, що стосуються сутності інноваційної діяльності, однозначно перемагає навіть не метафора, а повсякденне вживання цих термінів у найближчому до чиновників оточенні. Цей факт було вкотре продемонстровано 11 липня, коли прем'єр-міністр України і міністр фінансів презентували Український національний фонд стартапів у розмірі 390 млн грн з перспективою його зростання до 4 млрд. Нагадаємо, що Мінфін завжди був проти будь-яких пільг і податкових послаблень для підтримки науки з метою технологічного розвитку, оскільки вважав, що ці пільги та податкові послаблення є незаконними. Аж ось — зміна курсу на 180 градусів, що дасть змогу вже з вересня цього року отримувати у середньому 2 млн грн на кожен новостворений стартап, який пройшов конкурсний відбір. Щоправда, є сумніви у тому, чи правильно розуміють представники наглядової ради Фонду економічну сутність стартапів, які можуть отримати грантове фінансування в розмірі близько 2 млн грн. Принаймні, з відповідей представників наглядової ради не випливала наявність у них узагальнених відомостей стосовно досвіду діяльності раніше створених стартапів в Україні. Тобто передбачається, що завдання пошуку тимчасовими структурами, що переможуть у конкурсному відборі, бізнес-моделі, найприйнятнішої для сьогоднішніх економічних умов, з огляду на завдання інтеграції з Європою в рамках Угоди про асоціацію Україна—ЄС, розв'язуватиметься з нуля. Та навіть якщо якимось дивом вдасться експериментально «намацати» ефективну бізнес-модель, для її відтворюваності й масштабованості необхідний масовий потік стартапів. Освоївши 390 млн грн новоствореного фонду, можна буде впродовж двох років запустити процес створення 200 стартапів, з яких, згідно з наявною у світі статистикою, в найближчі три-п'ять років виживе близько 20 малих підприємств, із яких, своєю чергою, знов-таки відповідно до світової статистики, інноваційними можуть стати не більш як два малих підприємства. Замало для відтворюваності й масштабованості. Ось, наприклад, у Берліні новий стартап створюється кожні 20 хвилин, настільки інтенсивний процес потребує більш як 2 млрд євро витрат на рік. Такими ж приблизно є темпи створення стартапів у Лондоні. Беручи до уваги ці факти, таку ініціативу можна розцінити виключно як політичну піар-кампанію».
В’ячеслав Соловйов підкреслює: «У разі, якщо в уряду з'являться справді серйозні наміри щодо посилення вітчизняної інноваційної інфраструктури, зокрема й за допомогою стартапів, навряд чи варто ігнорувати експертні можливості академічної науки, як це було під час підготування проєкту нещодавно поспішно затвердженої урядом «Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року», попри те, що Національна академія наук України дала на цей проект різко негативний відгук. Згадуючи цю «Стратегію...», насамперед варто взяти до уваги той факт, що для абсолютно будь-якої інновації характерною є дифузія без жодних просторових і часових обмежень, і кожен, хто бере участь у цій дифузії, бере участь і в інноваційній діяльності. Тому говорити про якусь керовану стратегію розвитку цього процесу, в якому, власне кажучи, бере участь усе населення нашої планети, немає сенсу. Та навіть якщо в цьому документі малася на увазі сувора локалізація інноваційної діяльності в просторі або часі, однаково в тексті проекту неприпустимими є багато тверджень, що суперечать, зокрема, зобов'язанням України перед Європейською спільнотою. Так, у документі йдеться про те, що «мета Стратегії полягає в розвитку інноваційної екосистеми України», і далі перелічено 8 структурних елементів національної інноваційної екосистеми. Європа теж проголосила 10 фундаментальних складників своєї інноваційної екосистеми (WEFInnovateEuropeReport2019), які мають забезпечити конкурентоспроможність Європи в інноваційній сфері, не обмеженої, до речі, ні просторовими, ні часовими рамками. Кожен може переконатися в тому, що інноваційна екосистема України жодним чином не пов'язана з інноваційною системою Європи. Напевно, на думку Кабінету міністрів, Україна має якийсь власний "закуток" в інноваційній сфері. У тексті «Стратегії ...» справедливо згадано про необхідність «сприяння розвитку видів діяльності з високою наукомісткістю». Однак із подальшого тексту випливає, що найголовніший інструмент такого виду діяльності, як промисловість, «зможе стати рушієм прискорення економічного зростання та якісних змін у структурі економіки лише після суттєвої модернізації, виправлення ситуації із зношеністю основних фондів на більш ніж 80 відсотків та впровадження новацій і переходу до виробництва конкурентоспроможних продуктів з високою часткою доданої вартості». Але хто ж має забезпечити все це? Адже всі ці перетворення промисловості можуть відбутися лише в тому разі, якщо реально запрацює Стратегія розвитку сфери інноваційної діяльності. Тобто в документі констатовано, що рекомендації стратегії можуть бути виконані лише тоді, коли буде виконано її рекомендації. Це нагадує найабсурдніші ситуації під час подорожі Аліси у Дивокраї. Ухвалення такої стратегії Кабінетом міністрів нічим іншим, як політичною кон'юнктурою, пояснити не можна. Ситуація ускладнюється тим, що відповідальність за інноваційний розвиток України в травні 2018 р. було розподілено між Міністерством освіти і науки та Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. Образно кажучи, і одне міністерство — міс Інновація, й друге міністерство — теж міс Інновація. Тому, напевно, з-під пера цих міністерств і виходять документи, що визначають науково-технічну та інноваційну політику, які можна назвати хіба що дітьми одностатевих шлюбів (тобто ляльками). Насторожує також той факт, що заходи в Україні, які стосуються проблем тієї ж-таки України, починають проводити виключно англійською мовою. Тут можна згадати семінар на тему «Прискорення досліджень та інновацій в Україні — роль науки в українському інноваційному розвитку» (Fostering Research and Innovation in Ukraine — The role of science in the Ukrainian innovations development), який проводився під егідою МОН України на початку 2019 р. Або інформаційний захід European Innovation Council Roadshow 24 липня цього року. Обмеження спілкування українською мовою на заходах, що проводяться в Україні та безпосередньо стосуються проблем України, є принизливим фактом. Таке неможливо собі уявити, скажімо, на території Франції, яку деякі вітчизняні «експерти» люблять наводити як приклад для України».
На думку автора статті, «Наведені вище дії в напрямі реалізації державної науково-технічної та інноваційної політики, що їх продукують вищі органи державної влади, є, зокрема, причиною того, що виконання плану реалізації заходів Угоди про асоціацію Україна—ЄС вже котрий рік поспіль пробуксовує насамперед з вини української сторони. Про це свідчить нещодавно опублікований аналітичний звіт «Інтеграція в рамках асоціації: динаміка виконання Угоди між Україною та ЄС», підготовлений у рамках проекту «Громадська синергія», який реалізує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Європейського Союзу, із залученням експертів Платформи громадянського суспільства Україна—ЄС та інших незалежних експертів. У цьому аналітичному звіті наголошено на причинах невиконання Україною зобов'язань щодо досягнення однієї з головних цілей Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яка стосується поступової інтеграції України у внутрішній ринок ЄС шляхом створення поглибленої і всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) через адаптацію acquis. Варто наголосити, що ЄС ніколи не відкривав свого внутрішнього ринку такою мірою для участі третьої країни, як це зроблено для України. Положення про ПВЗВТ, підписане Україною і ЄС, діє з 1 січня 2016 р. Відповідно, з цього моменту Україна має керуватися положеннями acquis. У розділі 25 acquis прямо йдеться про те, що аcquis у галузі науки і досліджень не вимагає перенесення правил ЄС до національного правового порядку (The acquis in the field of science and research does not require transposition of EU rules into the national legal order). Тому геть незрозуміло, чому уряд і МОН України, зокрема, так ратують за залучення саме закордонних експертів для наведення ладу у вітчизняній науково-технічній та інноваційній політиці. Експерти Європейської економічної комісії ООН (UNECE) готуються здійснити дослідження інноваційної сфери України та вкотре дати відповідні рекомендації щодо того, як стимулювати інноваційну діяльність і підвищити ефективність національної інноваційної системи України. Звісно, отримати такі узагальнені думки для наукової громадськості важливо й цікаво. Тим більше, що для дослідження передбачено скористатися 50 індикаторами, аби оцінити інституційний складник управління сферою інноваційної діяльності, інструменти інноваційної політики та інноваційні процеси, виявити проблеми, що стримують розвиток інновацій в Україні. При цьому, однак, не варто забувати, що 2012 року таке дослідження вже проводили. Воно, до речі, було не позбавлене помилок і похибок, та головне — на рекомендації, які були тоді висловлені, за ці сім років мало хто звертав увагу. Очікується також, що дослідження української екосистеми трансферу технологій та інноваційної діяльності здійснять експерти Об'єднаного дослідницького центру Європейської комісії (JRC), які, на думку МОН України, акцентують увагу уряду України на тому, які механізми державної політики працюють, а які — ні, які потреби й труднощі виникають у ВНЗ, наукових установ та представників бізнесу в процесі розвитку екосистеми трансферу технологій в Україні. Гадаю, навряд чи ці акценти відрізнятимуться від тих, які у великій кількості надходять до уряду від вітчизняних експертів, і особливо від Національної академії наук України. А оскільки уряд практично не звертав уваги на доповідні записки вітчизняних експертів, швидше за все, він покладе «під сукно» й ці рекомендації JRC. Не можна сказати, що змінам у науковій системі України уряд не приділяє жодної уваги. Наприклад, 10 липня цього року ухвалено постанову Кабінету міністрів України №607 «Питання державних ключових лабораторій». Все було б нічого, але завдання, поставлені перед «ключовими лабораторіями», нічим не відрізняються від завдань звичайного повноцінного академічного науково-дослідного інституту. Ба більше, багато хто, напевно, ще пам'ятає час, коли академічні НДІ почали перетворюватися на міждисциплінарні науково-технічні комплекси. Тому цю «ініціативу» уряду можна назвати, м'яко кажучи, бігом на місці. На завершення екскурсу в нетрі документалістики й кон'юнктуристики, що визначають науково-технічну та інноваційну політику України: таке враження, що ми спостерігаємо те, що часто називають «чудесами в решеті», а якщо це прислів'я відтворити в первісному вигляді, то воно звучатиме так: «чудеса в решеті: дірок багато, а вискочити нема куди».
Із повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням:
https://dt.ua/SCIENCE/chudesa-v-resheti-318711_.html
За інформацією громадсько-політичного тижневика «Дзеркало тижня»