 Судовий процес у справі «Спілки визволення України». Харків, 1930 рік |
Дев’яносто років тому, в липні 1929 року, почалися масові арешти у справі «Спілки визволення України». Невдовзі у Харкові, тодішній столиці УСРР, радянська влада організувала один з наймасштабніших процесів, де на лаві підсудних опинилися визначні представники української інтелігенції. На думку Оксани Юркової, причиною для масових арештів, які потім закінчилися процесом над Спілкою визволення України, став «наступ радянської влади на всіх фронтах. У 1928 році згортається Нова економічна політика – НЕП. Радянська влада стала вже достатньо сильною, щоб ставати на чолі всіх процесів. І почався наступ, включно з наступом на інтелігенцію, причому, не тільки в Україні. (…)Тут також треба знати, що арештовували передусім співробітників Академії наук. Українська академія наук у 1920-і роки дуже сильно опиралася впливу радянської влади. Академіки намагалися все робити по-своєму, наприклад, не одразу обрали комуністів до Академії, хоча це було однією з умов її існування. Треба було брати контроль над Українською академією наук – от і почалися ці процеси. Крім того, це процеси у релігійному житті України. 1929 рік – це наступ на Українську автокефальну православну церкву, так само початок масових арештів. І воно все було зав’язано в клубок».
 Історик Оксана Юркова |
Першим арештували Миколу Павлушкова – студента Київського інституту народної освіти й племінника академіка Сергія Єфремова: «Але це сталося не у липні, а в травні 1929 року. Разом з ним арештували кілька молодих людей. Чекісти застосовували до них специфічні різноманітні засоби впливу, і десь на початку липня вони почали давати ті свідчення, які від них хотіли отримати. Після цього почалися арешти вже старшого покоління. У липні 1929-го арештували Володимира Чехівського і Сергія Єфремова. Це діячі відомі ще з часів Центральної Ради. Заарештували Володимира Дурдуківського – директора школи імені Шевченка, теж активного діяча українського національного руху. (…) Нова хвиля арештів була восени 1929 року. Письменницю Людмилу Старицьку-Черняхівську арештували у січні 1930 року, а сам процес почався 9 березня 1930 року. Ба більше, у справі СВУ арешти продовжувалися й після того, як вже були вироки над основними діячами. На суді в Харкові було 45 обвинувачених, але в 1929–1930 роках арештували понад 700 осіб. Дослідники кажуть, що навіть у 1931–1932 роках у цій справі проходили арешти, називають страшну цифру – близько 30 тисяч осіб, які так чи інакше проходили по справі СВУ. Арешти відбувалися не лише в Києві, де була Всеукраїнська академія наук, не лише у Харкові, тодішній столиці, але і в інших містах. Всіх цих людей звинувачували у створенні антирадянської терористичної організації, яка ставила собі на мету створення незалежної самостійної України. З сучасної точки зору, це звинувачення звучить абсолютно дико. Людей обвинувачували у тому, що вони бажали створити незалежну Україну. Для радянської влади незалежна Україна, звісно, була ворожою».
 Члени першого уряду України, сформованого Центральною Радою. Сергій Єфремов – четвертий у нижньому ряду, поруч із Симоном Петлюрою (крайній справа). Київ. 28 червня 1917 року |
Також учена пояснює, чому більшість арештів були у Києві, а найголосніший процес – у Харкові: «Харків тоді був столицею. Хотіли показати й розказати, як ці «кляті українські буржуазні націоналісти» хочуть «терористичними» методами впливати на події. Ба більше, цей процес контролювався не тільки українським більшовицьким керівництвом. Про нього безпосередньо доповідали Сталіну, і той визначав основні напрямки, зокрема, що треба «зробити» особливу медичну секцію. Через це почали арештовувати лікарів і продовжували – навіть після завершення процесу у Харкові. А в Харкові влада зробила театральний жест. Судовий процес проходив не в якомусь там суді, а в оперному театрі. Звідси пішов відомий вираз: «Опера СВУ – музика ГПУ». Видавали квитки на це дійство. Інколи робітників змушували приходити й слухати всі ці обвинувачення, допити, виступи свідків. Збереглися цікаві спогади кількох діячів, як вони отримували перепустки до оперного театру, як себе поводили заарештовані. А серед них справді був цвіт української інтелігенції: два академіки, колишні члени урядів УНР».
Роки репресій пережило дуже мало людей: «Було кілька смертних вироків, кілька по 8-10 років ув’язнення. Але після того відбувся перегляд цих вироків, і ніхто не був розстріляний. Дехто, та ж Старицька-Черняхівська, через кілька місяців ув'язнення були звільнені, перебували під наглядом. Але, фактично, роки репресій пережило дуже мало людей. Із тих, хто були заслані, багато потрапили на Соловки. Декого звільнили, але у 1937 році їх все одно репресували. Дехто так і не вийшов з ув’язнення. Єфремов загинув у 1939 році, причому місце та обставини його смерті досі не з’ясовані».
Як «Союз України і Кубані», так і «Спілка визволення України» – це були вигадані організації: «Судячи з документів, які я бачила, це була вигадана організація. Ба більше, якщо читати протоколи допитів, стає зрозуміло, що заарештовані дізнавалися про існування «Спілки визволення України» від слідчих, і це було масово. Водночас, дехто з дослідників вважає, що така організація справді існувала, посилаються на різні свідчення, але не на безпосередніх учасників. Зокрема, кажуть, про існування молодшої структури – Союзу української молоді, на чолі якої чекісти поставили Павлушкова. Про це казала його сестра Ніна Павлушкова, але вже значно пізніше. (…) До речі, подібні процеси стосувалися не тільки української інтелігенції. Наступ на інтелігенцію у той же час відбувався і в Росії. Згадаймо знамениту «Академічну справу» в Ленінграді, де до 1934 року знаходилася Російська академія наук. За цією справою арештували і засудили чимало російських вчених. Подібні процеси відбувалися і в Білорусі. Там, хоч і не настільки розкручений, як «Спілка визволення України», був процес «Союз визволення Білорусі». Постраждали працівники Білоруської академії наук, дехто під час слідства вчинив самогубство, наприклад, академік Ігнатовський, який був академіком і Української академії наук. У 1932–1933 роках відбувся процес над «Спілкою визволення фінських народностей»… Через пів року після процесу над «Спілкою визволення України» у Москві відбувся процес над «Промпартією» – так само в театрі».
Із повним текстом інтерв’ю можна ознайомитись за посиланням:
https://www.radiosvoboda.org/a/proces-svu-nkvd-proty-intelihentsiji/30077646.html
За інформацією незалежної медіакорпорації «Радіо Свобода»