 |
Автор зазначає: «2 листопада 1919-го на засіданні Української комуністичної організації при Московському комітеті РКП(б) було схвалено написану Павлом Поповим доповідну записку про політику і тактику КП(б)У. У ній, по суті, було сформовану «дорожню карту» збереження УСРР: і як «радянської», і як «України». У записці йшлося про потребу кардинально змінити ставлення більшовиків до «українського питання» і вказувалися основні напрямки таких змін. У перші ж місяці 1919-го ніщо, здавалося б, не свідчило, що такий поворот буде життєво необхідним. Успішне опанування України тоді призвело до своєрідного «запаморочення від успіху» у більшовиків. На тлі, кажучи сучасними словами, «захмарних рейтингів» вони взялися виконувати свою партійну програму. Але та програма засадниче відрізнялася не лише від проголошуваних ними ж публічних гасел, а й від перших після Жовтневого перевороту владних рішень. Мало того, у березні 1919-го, вже після зміцнення влади більшовиків у Росії, на партійному з'їзді було ухвалено нову програму РКП(б). З неї чітко випливало: курс - на комунізм! Із втіленням не склалося. В Україні така політика мала катастрофічні для більшовиків наслідки. Ігнорування водночас як національних, так і соціальних потреб українців спричинило масовий повстанський рух, який фактично знекровив Червону армію. Те, що допомогло більшовикам швидко опанувати Україну, тобто селянська повстанська стихія, те її і знесло».
Геннадій Єфіменко описує політичний вплив Льва Троцького на цю ситуацію, засідання політбюро ЦК РКП(б) 6 серпня, на якому було ухвалено створити загони для боротьби з повстанством, діяльність Павла Попова, який здійснював захист прав радянської України.
Історик, описуючи рішення Павла Попова, зауважує: «Попов підкреслював, що «у боротьбі за відновлення Радянської влади на Україні керівна роль неодмінно повинна належати не Московському центру, а Центру Українському, тісно пов'язаного зі стихійним революційним рухом Українських низів». Хоча керівну роль Кремль, зрозуміло, не віддав, але із включенням до складу КП(б)У боротьбистів та згодом представників інших прорадянських партій України зв'язок із низами справді зміцнів. При цьому у пропаганді ледь не дослівно була використана пропозиція Попова, щоб фронтальний наступ на Україну Червоної армії мав «характер військово-технічної допомоги українській революції». Та й політичне керівництво формально було передане створеному у грудні 1919-го Всеукрревкому. (…) Попов наполягав, що «має бути задекларовано і здійснено право Українського революційного пролетаріату і селянства на самостійну революційну творчість, на створення самостійного дієздатного державного апарату». (…) Таким чином, запропонована Поповим «дорожня карта» розвитку УСРР формально була значною мірою виконана, що неабияк сприяло збереженню влади більшовиків. Але це розтягнулося у часі - дуже вже небажаними здавалися Кремлю ті кроки. Та й зміст часом був протилежним формі, тобто про реальну рівноправність між Росією та Україною насправді говорити неможливо».
За інформацією тижневика «Деловая столица»