 Вісті ВУЦВК, 21 листопада 1933 року |
Автор статті зазначає: «22 листопада 1933 року у Харкові завершив свою роботу об'єднаний пленум ЦК і ЦКК КП(б)У, резолюцією якого вперше в історії УСРР український націоналізм було визнано головною небезпекою у національному питанні. Цим рішенням, яке сформулював особисто Йосиф Сталін, було формалізовано започатковану наприкінці 1932 року кардинальну зміну національної політики в Україні. Поразка більшовиків в Україні в 1919 році змусила їх уважніше ставитися до національного питання. Щоб знешкодити український національно-визвольний рух та створити умови для швидкого переходу країни на індустріальні рейки, ЦК РКП(б) ухваленою наприкінці року резолюцією «Про радянську владу на Україні» задекларував рівність української мови з російською та оголосив намір сприяти розвитку української культури, започаткувавши таким чином радянську українізацію. Її сприятливі наслідки спонукали більшовиків у квітні 1923 року на XII з'їзді РКП(б) ухвалити рішення про запровадження подібної політики, яку означили «коренізацією», на усіх контрольованих більшовиками територіях, що 6 липня оформилися в СРСР. Сприяння культурному розвитку місцевих етносів та залучення представників корінного населення до місцевого управління супроводжувалося офіційним визнанням «великодержавного/великоруського шовінізму» основною небезпекою в національному питанні. У резолюції XII з'їзду зазначалося, що він «живить і вирощує змальований вище ухил до націоналізму, утруднюючи боротьбу з ним». Такий підхід був підтверджений XVI з'їздом ВКП(б) 1930 року, тобто вже після початку нового комуністичного штурму. Незважаючи на репресії проти української інтелігенції, зокрема, справу СВУ, настанова щодо великодержавного шовінізму тоді не змінилася».
Генадій Єфіменко описує передумови, за яких було взято курс на кардинальну зміну національної політики, відповідні постанови ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 та 15 грудня 1932 року, механізми засудження «петлюрівської українізації», політику Генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора (1889-1939).
Автор зазначає: «Саме з діяльністю «націонал-ухильників» та «українських націоналістів» у радянській агітації та пропаганді середини 1930-х років пов'язували Голодомор, або, як тоді казали, «прорив у сільському господарстві», покладаючи таким чином провину за катастрофічні наслідки комуністичного штурму не на його творців, а на тих, хто чинив йому спротив. Успішності такої агітації сприяв той факт, що ще початку 1933 року Кремль ухвалив рішення про фактичну відмову від продрозкладки та повернення до фіксованого податку у сільськогосподарському виробництві. Це повертало селянам матеріальну зацікавленість у результатах своєї праці та поліпшило їх економічне становище, що в агітації пов'язувалося із втручанням Москви та «приїздом товариша Постишева» в Україну. Натомість саме поняття «великодержавний шовінізм», як і звинувачення у ньому, зникли з радянського суспільного дискурсу в Україні».
За інформацією інформаційного порталу «Цей день в історії»