Автор статті відзначає: «Якщо часом і вдається вхопити дещо непоєднуване, то заледве не парадоксальними засобами. А це чи не найкращий спосіб побачити, як іноді узгоджуються протилежності. Вся справа у домірності, мистецтво якої криється в неочікуваній взаємодії непримиренного. Тільки на цьому тлі й проступає гармонія. Тоді й виглядає, що таємниця цілісності полягає не так в усуненні масштабних контрастів, як у збіжності, на перший погляд, несумісних речей. І зараз зовсім не йдеться про відсутність якої-небудь різниці. Наполягаючи на безоглядному домінуванні певної думки, ми несамовито шматуватимемо світ, поглиблюючи затятість зарозумілості. Натомість витримане поєднання відмінних компонентів здатне бодай трохи уможливити доступ до незвіданого. Одним із прикладів обопільної спонуки є міфи про Андрогіна».
Тарас Лютий зауважує: «Та чи не висить і досі той розколотий світ рокованим спадком над людством, а воно й далі нездатне піднятися над діаметральними полюсами? З одного боку, неважко збагнути підступність однополярності за цілковитої відсутності конкуренції й альтернативи, бо вони не надто комусь приємні. Проте одразу стає моторошно, щойно опозиція заганяється в стійло однозначності. З другого боку, нічого доброго не варто чекати, коли дві сили протистоять одна одній до скону в кривавому герці, кожна з яких нізащо не поступиться ні на йоту, позаяк вважає власну позицію найдосконалішою. Звісно, важливо також не піддатися хижості, просто толеруючи того, хто наказує, як і ким тобі бути. Проте якщо єдність таки можлива, то що в такому разі вона означатиме? (…) Опис Платоном розтятих навпіл богами сферичних істот на чоловічу та жіночу подобу натякає на ідилію колишнього первозданного Хаосу. З моменту його упорядкування, чи то пак розділення чинників протидії, і бере початок наш непогамовний світ. Щоправда, Скот Еріуґена в згаданому відокремленні бачить минущий етап, після чого неодмінно має настати возз’єднання в Богові. Недарма й для алхіміків аналогом філософського каменя був Ребіс — подвійна сутність та емблема співучасті. У версії Якоба Бьоме бачимо не менш захопливу містерійну картину: під впливом сновидінь Адам відокремлюється від вищого світу й пристає до земного, спричиняючи появу двох людських статей. І тепер відновити колишню злютованість може хіба що Христова благодать, сприяючи поверненню до стану досконалої людини».
Експерт наводить інтерпретації міфу про Андрогіна у Мірче Еліаде, Якоба Бьоме та інших філософів і підсумовує: «Наведені історії свідчать про неможливість відмовитися від утраченої колись єдності. Андрогін стає пунктом рівноваги, якої все одно треба позбутися, щоб змінюватися. Хоча подальші зміни знову потребуватимуть урівноваженості, а відтак зосередженості не лише на довершеності, а й на можливостях. Цим символ андрогінності є пошуком втраченої інтеграції в спробі реалізації своєї свободи та здобуття тих якостей, яких ми ще не маємо чи то через страх, чи то через невиправдану пиху».
За інформацією щотижневого часопису «Український тиждень»