 |
Олександр Швець перебуває на українській станції «Академік Вернадський» в Антарктиді, де займається дослідженнями іоносфери, зв’язку, шуманівського резонансу, а також грозової активності. В інтерв’ю науковець розповів про свої дослідження докладніше: «Ми досліджуємо шуманівський резонанс. Це електромагнітна хвиля, яка виникає в певній точці в атмосфері та кілька разів обгинає землю. У точці, де ви спостерігаєте цю хвилю, в частотному спектрі сигналу виникають резонансні максимуми. Положення цих максимумів на осі частот однакові, бо вони пов’язані із таким сталим параметром, як довжина окружності Землі. Піки розташовані приблизно на вісьмох, чотирнадцятьох, двадцятьох герцах тощо (зростаючи на +6). У них дуже мале загасання (вони дуже повільно зникають). Хвилі на цих частотах можуть обігнути Землю багато разів, внаслідок чого й утворюються ці резонансні явища. На Землі джерелом цих хвиль можуть бути розряди блискавок. Резонансне явище дозволяє нам з однієї точки земної кулі спостерігати майже всі блискавки, які відбуваються на поверхні Землі, але й не тільки на поверхні. Адже є розряди блискавок, які відбуваються із хмари вгору. (…) Для того, щоб спостерігати блискавки, які розряджаються вгору, необхідно докладати спеціальних зусиль. Блискавки можна певним чином зафіксувати: «почути» і «побачити» за показниками, коли вони потрапляють в об’єкти. А щодо блискавок «знизу вгору», то коли йде гроза і небо закрите, спостереження має бути з точки, де грози немає, здалеку. Такі сплески фіксували доволі давно. Мені здається, що перші випадки прив’язки сплесків до блискавок-спрайтів були із борту МКС десь у середині дев’яностих. Спрайти – це, власне, розряди із хмар в іоносферу. Вони дуже потужні, їхня довжина сягає понад п’ятдесят кілометрів. Світність не така висока, як у звичайних блискавок. Вгорі менша щільність повітря, що менше сприяє протіканню розряду, і це впливає на світло».
Науковець пояснив наскільки висока ймовірність, що така блискавка може потрапити в об’єкт над хмарами, як збурення заряджених частинок впливають на поширення радіохвиль, наскільки ці дані корегують навігаційні плани, як саме можна завдяки вивченню хвиль зрозуміти стан іоносфери та як вона змінюється.
За інформацією журналу «Куншт»