 |
У дослідженні Ірини Бекешкіної зазначається, що громадяни з Заходу України вважають патріотизмом переважно мову, культуру, а зі Сходу – сплату податків. Експерт коментує це так: «Ця регіональна відмінність – далеко не головне у дослідженні. У чому немає різниці між представниками Заходу та Сходу України, так це в любові до своєї країни. На другому місці у визначенні патріотизму стоїть готовність людей захищати свою країну. Навіть зі зброєю в руках. Я розумію, що це нормативна відповідь. Це не означає, що кожний на це готовий. Але зауважу, це відповідь про те, як має бути. І на Сході, й на Заході відповіли: слід захищати країну, якщо стає потреба – це патріотизм. Є ще спільне бачення патріотизму між різними регіонами: знання історії, виховання у дітей любові до країни. А от що стосується регіонального акценту, то ви правильно зауважили: на Заході орієнтовані на національно-культурні цінності, на Сході – на економічні. І я теж зауважила, що в дослідженні найменший процент опитаних на Заході вважають ознакою патріотизму сплату податків – і значно більше – на Сході. На Сході – 40%, а на Заході – 23%. А якщо подивитися на повагу до влади, то найменше її вважають складовою патріотизму на Заході, найбільше – на Сході. Тобто можливо, на Сході більш цінують такі ознаки державності, аніж на Заході».
Щодо української ідентичності вчена зазначає наступне: «Я думаю, вона вже все-таки сформувалася. Вона інтенсивно формується, але ядро вже сформувалося. Тому що ідентичність багато в чому залежить від того, за якими підручниками вчаться діти. Якщо вони вчаться в українських школах, українською мовою, їм же ЗНО здавати, зрештою – за підручниками, де викладена вже історія не така, яку ми вчили, – це серйозний чинник. У мій час це була історія СРСР і України, як частини СРСР чи Російської імперії. Зараз історія інша. Цю історію нам допомагають створювати кіно та мистецтво. Я не бачу, щоб могли бути відступи назад».
Учена пояснила чи готове суспільство до амністії та згортання війни: «Звичайно, люди хочуть миру, його майже всі хочуть. Але якою ціною? От ціна миру – різна, але є червоні лінії дуже помітні – в усьому суспільстві, включаючи й східні регіони. От, наприклад, амністії загальної, усіх без розбору – це сприймає лише 8%. Одні вважають, що можна амністувати тих, хто воював, але не відрізнявся злочинами, катуваннями, ну, були в окопах – і все. Інші вважають, що бойовиків зі зброєю амністувати не можна, а можна лише тих, хто працював у державних структурах на некерівних посадах – посадовці середньої ланки, діловоди, вчителі, лікарі. Дехто вважає, що взагалі нікого не можна амністувати. Ще червона лінія – проведення виборів на окупованих територіях без їх звільнення, тому що люди розуміють, до чого це призведе».
Наостанок Ірина Бекешкіна зазначала: «Це мій народ. Я оптиміст, я думаю, що все-таки ми поволі повземо вгору, інколи відступаємо, інколи тупцюємо на місці, інколи ще щось, але все-таки – повземо. У мене пам’ять хороша, я пам’ятаю все-таки, як це було колись, у 1990-х. І наш поступ – очевидний».
За інформацією інформаційного агентства «Укрінформ»