 Бджоляр відпочиває після обходу власної пасіки на Лемківщині — українська етнічна територія на сході сучасної Польщі. Світлина зроблена на початку ХХ століття |
Автор статті зазначає: «30 березня православні й греко-католики вшановують преподобного Олексія, чоловіка Божого. За церковними переказами, народився він у V ст. у Римі, в заможній родині. У перекладі з грецької Олексій — заступник, спаситель від недуг. Юнаком прийняв обітницю безкорисного служіння Богу. Але батьки наполягли, щоб їхній єдиний син одружився. Після заручин Олексій повернув нареченій перстень і таємно поплив до Едеси — тепер місто в Туреччині. Жив при церкві, вживав тільки воду і хліб. Околицями пішов поголос про його святість. Тоді чоловік потайки повернувся до Риму. Батьки не впізнали Олексія, виділили йому як жебракові куток біля дверей і давали їсти. Перед смертю преподобний описав у листі своє життя й перепросив у нареченої. Біля його тіла відбувалися зцілення людей від багатьох недуг. До нього звертаються з молитвою про допомогу в скруті, нещасті й хворобах. В Україні цей день називають Теплого Олексія. Його шанують як патрона пасічників і опікуна бджіл. До них здавна ставилися шанобливо, називали "божими мухами". Бджільництво сприймали як виконання Божої волі, справу, що рятує душу — "сродне Богу" заняття. Цим промислом можуть займатися лише високоморальні люди, які мають авторитет і велику повагу. Натомість у поганих, заздрісних бджоли ніколи не вестимуться».
Олена Чебанюк наводить слова 77-річного Івана Міняйлика із села Тридуби Кривоозерського району Миколаївської області: «Теплого Олексія, може, для когось і невеличкий присвяточок, а для пасічника — великий день. Обов'язково вулики треба винести в садок й випустити бджолки на перший обліт. Ситою пригостити й святою водою покропити. Це і їхнє свято теж. Серед знайомих пасічників жодного немає, хто б пив, розпусничав чи крав. Бджоли не терплять тих, хто матюкається або курить. У таких не тримаються. Бджільництво облагороджує, а спілкування з комахами навертає людину до розсудливості й спокою».
Фольклорист пояснює: «Із часів Київської Русі крадіжка бджіл вважається тяжким злочином і важким гріхом. Поцуплені рої рано чи пізно зведуться, переконані пасічники. На Теплого Олексія бджолярі нікуди не йдуть із власної господи, аби "рої не втікали, щоб хазяїна трималися". Всіх гостей цього дня щедро пригощають медом. Ремесло пасічника традиційно пов'язувалося з таємними знаннями й магією. Щоб уберегти бджіл від зурочення та хвороб, на огорожі вішали червоні нитки, шматки яскравої тканини або головки часнику. У льоток — отвір у вулику — вставляли щучу голову. На Поліссі й Гуцульщині ще донедавна посеред пасіки встановлювали стовп із кінським черепом. Дослідники вважали такий спосіб захисту бджіл пережитком архаїчного звичаю принесення тварин як пожертви духам-заступникам. Вірили, що на кожній пасіці є свій дух-захисник. Допомагає власнику "глядіти бджоли". Пильнує, щоб рої не тікали, несли гарний узяток. Його можна виростити зі зміїного яйця або придбати на базарі з жбаном меду. По смерті бджоляра зникав і дух пасіки. Вірування у "хазяїна пасіки" має прадавнє коріння. Пов'язане з уявленнями, що кожне місце на Землі має в паралельному світі свого господаря-покровителя. Шанобливе ставлення до нього, частування солодкою кашею є запорукою його опіки й допомоги у бджільництві. У бджіл високоорганізований і складний спосіб життя. У народній культурі їх сприймали як мислячих істот».
Олена Чебанюк розказала також про відзначення «Теплого Олексія» рибалками, погодні віщування в цей день та обряди молоді.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією платформи «Газета по-українськи»