В останніх епізодах науково-популярної програми «Розмови про Всесвіт з Іваном Крячком» її автор – вчений-астроном і відомий український популяризатор астрономії, завідувач лабораторії методологічного та інформаційного забезпечення освіти і науки (астрономічної) Головної астрономічної обсерваторії НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Крячко – розповів про явище зменшення блиску зорі Бетельгейзе, нові дослідницькі інструменти в галузі сонячної астрономії та про вивчення темної матерії.
 Астроном Іван Крячко (скріншот із програми «Розмови про Всесвіт з Іваном Крячком») |
Мінлива Бетельгейзе
«Наприкінці 2019 року астрономів і аматорів астрономії неабияк здивувала друга за яскравістю (а, з наукової точки зору, це коректніше називати блиском) зоря у відомому багатьом сузір’ї Оріона – Бетельгейзе, котра помітно потьмяніла: її видима зоряна величина, що у жовтні 2019 року становила 0,5, на кінець грудня зменшилася до 1,5, – нагадує Іван Крячко, підкреслюючи: – Падіння блиску Бетельгейзе є цілком природним і пов’язане з її внутрішніми процесами, оскільки ця зоря є змінною, вона пульсує. Бетельгейзе має кілька періодів змінності: один із них дорівнює 425 добам, інший коливається в межах від 100 до 180 діб, третій триває майже 6 років. Але запасів палива для виділення енергії у цієї зорі вистачить приблизно на 100 тис. років, після чого вона вибухне і перетвориться на наднову. Оскільки від Бегельзейзе нас відділяє відстань у 700 світлових років (раніше цю відстань оцінювали в 427 світлових років, однак завдяки роботі європейського космічного апарату «Gaia» її вдалось уточнити), то потужний вибух цієї зорі не становитиме жодної загрози для нашої планети. Це буде просто красиве явище на нашому зоряному небі, як і відомий спалах 1054 року, після якого з’явилася Крабоподібна туманність у сузір’ї Тільця. Нічого особливого на Землі не відбудеться».
 Можливо, такий вигляд матиме впродовж певного часу туманність на місці вибуху Бетельгейзе(модель учених Каліфорнійського університету у Санта-Барбарі (США): https://youtu.be/6euKHOtHmIU) |
Докладніше про це дізнавайтеся також в одному з наших попередніх матеріалів:
http://www.nas.gov.ua/UA/Messages/news/Pages/View.aspx?MessageID=6010
Відеозапис випуску 9:
https://youtu.be/O9BQwqzzH_U
Ближче до Сонця
«Серед неймовірно великої кількості зір Всесвіту найважливішою для землян є одна – Сонце. Від його тепла і світла залежить життя на нашій планеті. Сонце – головний чинник, який формує космічну погоду. А для астрономів це ще й об’єкт, який можна вивчати разом і порівняно з іншими небесними тілами такого типу. І, можна сказати, зараз якраз розпочинається нова ера у дослідженні Сонця.
29 січня 2020 року було оприлюднено
нові знімки нашої зорі, виконані за допомогою нового телескопа імені Деніела Кента Іноуї (Гаваї, США). Він має діаметр дзеркала 4 м, перевершуючи за цією характеристикою решту подібних дослідницьких інструментів, і встановлений на висоті понад 3 тис. км на рівнем моря. Ці дві обставини дозволяють отримувати зображення не баченої досі просторової роздільної здатності – на них помітно деталі розміром 30 км (а це приблизно поперечник Києва). Без сумніву, для сонячної астрономії це великий крок уперед.
 Знімок сонячної поверхні, отриманий завдяки телескопу імені Деніела К. Іноуї |
10 лютого цього року з мису Канаверал у США стартував космічний апарат «Solar Orbiter», започаткувавши нову місію до Сонця. На облавку цього зонду встановлено 10 наукових приладів, серед яких, зокрема, й фотокамери, що зможуть отримувати зображення нашої зорі. Космічний апарат підлетить до Сонця відносно близько, тому його оснащено спеціальним захисним тепловим екраном – звичайно, з отворами для фототехніки. Проте найважливіша особливість цієї місії полягає в тому, що «Solar Orbiter», здійснивши гравітаційний маневр біля Землі та Венери, підніметься приблизно на 30° над площиною екліптики (яка, нагадаю, проходить через сонячний екватор і в якій лежать практично всі планети Сонячної системи), що дасть йому змогу дослідити на сфотографувати полярні райони Сонця. Це відбудеться вперше за всю історію вивчення нашого світила.
Крім того, вже півтора роки працює американський сонячний зонд «Parker» (імені Юджина Паркера), який стартував у серпні 2018 року. Очікується, що наприкінці 2024 року він наблизиться до Сонця на відстань 6,5 млн км, чого не робив іще жоден космічний апарат».
Відеозапис випуску 10:
https://youtu.be/snS0G963ia4
Загадка темної матерії
«Ось уже кілька десятиліть учені намагаються знайти у Всесвіті носія такої загадкової субстанції, як темна матерія. Складність полягає у тому, що темна матерія, як випливає з її назви, не світиться і не відбиває світла, будучи зовсім невидимою в усьому діапазоні електромагнітного спектру – від гамма-променів до радіохвиль. Цим темна матерія подібна до чорної діри, яка також не випромінює світла.
Носієм цієї субстанції можуть виявитись як певні елементарні частинки, так і безмасові частинки (серед «кандидатів» на цей статус наводять так звані вімпи, аксіони, нейтраліно; у лютому цього року з’явилося припущення, що такими частинками, із «супу» яких сформувалася темна матерія, можуть бути так звані гексакварки). Тобто, як кажуть учені – фізики й астрономи – темна матерія є або речовиною, або фізичним полем. Хай там як, але, згідно з сучасними уявленнями, на темну матерію припадає до 27% маси й енергії нашого Всесвіту.
Що вказує вченим на існування темної матерії? Попри власну невидимість вона все ж проявляє себе у гравітаційній взаємодії з видимою речовиною. Вивчаючи великі структури у Всесвіті – скупчення чи надскупчення галактик, – астрономи навіть мають змогу бачити (в буквальному сенсі) прояви темної матерії. Наприклад, на знімку одного з галактичних скупчень, одержаному за допомогою космічного телескопа «Габбл», можна помітити своєрідне темне кільце, утворене з видимої матерії під впливом темної.
 Те саме скупчення галактик |
Ідею про темну матерію, яку спершу було названо прихованою масою, американський астроном швейцарського походження Фріц Цвікі висловив ще у 1930-х роках. Висновок про її існування він зробив не з теоретичних міркувань, а виходячи з результатів спостережень. Річ у тім, що вчений, фіксуючи рух галактик у сузір’ї Волосся Вероніки, з’ясував, що маса цього зоряного скупчення у 500 разів більша, ніж визначена Едвіном Габблом за видимою речовиною. Тож припустив, що у Всесвіті може існувати якась прихована маса, яка впливає на рух таких великих зоряних систем.
На жаль, гіпотезу Фріца Цвікі тогочасні астрономи не сприйняли. Повернулися до неї тільки у 1950-х–1960-х роках завдяки зусиллям американської вченої Віри Рубін. Вона, серед іншого, показала, що периферійні райони галактик (у тому числі, й нашого Молочного Шляху) обертаються з такою ж швидкістю, як і центральні їх ділянки. Для світової астрономічної спільноти це стало досить переконливими аргументом на користь гіпотези про існування темної матерії. Щоб належним чином вшанувати пам’ять Віри Рубін та великий внесок дослідниці у розвиток науки, її ім’ям буде названо новий великий телескоп, який запрацює в Чилі».
Відеозапис випуску 11:
https://youtu.be/BHy7t_qdIDE Ілюстрації – з відкритих Інтернет-джерел