Ірина Запатріна зазначає: «Минулого тижня в парламенті було зареєстровано законопроєкт про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями, яким покликано втілити в життя ідею «інвестиційних нянь», озвучену президентом на форумі в Давосі пів року тому. Який же чудодійний засіб стимулювання залучення в економіку України стратегічних інвесторів у ньому запропоновано? Відповідно до пояснювальної записки мета підготовки законопроєкту — стимулювання стратегічних інвесторів реалізовувати в Україні великі інвестиційні проєкти. Великими, або інвестпроєктами зі значними інвестиціями, названо проєкти з обсягом інвестицій понад 30 млн євро. Стимулювати бізнес до участі в таких проєктах пропонується за рахунок надання йому державної підтримки в обсязі до 30% від внесених інвестицій і створення інституту так званих інвестиційних нянь».
Авторка пояснює чи потрібен новий закон для досягнення поставленої мети: «Для того щоб відповісти на це запитання, нагадаємо, що в Україні створено дуже непогану правову базу для реалізації проєктів державно-приватного партнерства (ДПП), включно з концесію. Понад те, наше правове регулювання в цій сфері одне з найкращих у світі. З його використанням можна структурувати практично будь-які інфраструктурні проєкти, у тому числі ті, що передбачають надання державної підтримки. Розмір такої підтримки не обмежений, але має бути обґрунтований затребуваністю проєкту для суспільства та відсутністю серйозних фіскальних ризиків. Процедури ініціювання та аналізу доцільності реалізації проєктів ДПП, оцінки ризиків їхньої реалізації, а також проведення конкурсних процедур із вибору приватних партнерів і здійснення моніторингу їхньої реалізації публічною владою врегульовано законодавством. Вони зрозумілі інфраструктурним інвесторам, прозорі та повністю відповідають міжнародним стандартам. (...) Також законами про ДПП і про концесію прямо передбачено, що всі інвестиційні проєкти, які відповідають ознакам ДПП, мають бути реалізовані лише із застосуванням вимог законодавства в цій сфері. Тобто практично всі проєкти «зі значними інвестиціями» не тільки можуть, а й повинні реалізовуватися як ДПП».
Учена пише наостанок про те, до чого ж приведе прийняття законопроєкту про «інвестиційних нянь»: «Після прийняття законопроєкту «про нянь» для всіх так званих проєктів зі значними інвестиціями, які фактично є підмножиною проєктів ДПП, буде встановлено нові, інші, ніж для проєктів ДПП, процедури їхнього ініціювання, розгляду та надання державної підтримки. Деякі з цих процедур, по суті, дублюватимуть ті, що вже встановлені законом для ДПП, але запущені трохи по-іншому, деякі — досить туманні та невизначені, деякі — нелогічні. Ні до чого, крім плутанини в головах публічних інститутів і нерозуміння приватним бізнесом правил гри на ринку інвестицій, це не призведе. Практично невирішуваним завданням для всіх, і для публічної влади, і для бізнесу, стане визначення того, до сфери регулювання якого закону належатиме інвестування в проєкти зі «значними інвестиціями» — закону «про нянь» чи законів про ДПП і про концесії. Заспокоює лише одне. Навіть у разі стрімкого прийняття цього закону ще довго нічого не відбуватиметься. Адже після набрання ним чинності потрібно буде ще розробити та прийняти шість постанов КМУ: про вимоги до ТЕО інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями; про вимоги та критерії включення витрат інвестора в «значні інвестиції»; про методологію розрахунків обсягу державної підтримки; про перелік інформації, яка вноситься до реєстру інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями, і порядок його ведення; про порядок взаємодії уповноваженої установи з заявниками, інвесторами зі значними інвестиціями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування з питань, пов’язаних із супроводом підготовки та реалізації таких проєктів; про вимоги до фінансової спроможності інвестора; про порядок і методології проведення оцінки інвестиційного проєкту. Оскільки більшість питань, які пропонується врегулювати підзаконними актами на виконання закону «про нянь», уже врегульовано актами, прийнятими на виконання законів про ДПП і про концесію, це завдання буде не з простих. Отже, прийняти їх, навіть за прогнозами, можна буде не раніше, ніж через півтора-два роки. І резюме. Якщо метою законопроєкту справді є стимулювання приватних інвестицій в інфраструктуру, а не бажання виконати доручення вищого керівництва, набагато ефективніше було б зосередитися на вдосконаленні бюджетного регулювання здійснення держпідтримки ДПП і впровадженні в практику інфраструктурного планування. Ну й, звичайно ж, важливо на постійній основі проводити аналіз результативності діяльності державних керівників, відповідальних за розвиток інфраструктури, і інформувати про це суспільство».
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією газети «Дзеркало тижня»