Проєкт «Водний шлях Е-40» — це спільна задумка Польщі, Білорусі та України. Річки трьох країн мають поєднати між собою Гданськ та Херсон і таким чином сприяти розвитку водного транспорту. Через цей проєкт може постраждати українська річка Прип’ять: щоб нею пішли кораблі, треба провести днопоглиблювальні роботи. А це якраз той ризик, через який Україна мала б відмовитися від участі в Е-40, вважають екологи. По-перше, на дні річки знаходяться радіоактивні відходи, накопичені після аварії на ЧАЕC. По-друге, будь-яке втручання в річкову екосистему тягне за собою безповоротні зміни. Не чіпати річку у тому стані, як зараз, кращий варіант, ніж нашкодити, а потім думати, як відновити водойму.
Сергій Афанасьєв зауважує: «Усі загрози лежать на поверхні. Річка була транзитним водотоком під час аварії на ЧАЕС, цей потік радіонуклідів був великий, пройшов по Прип’яті та був здетонований у Київському морі. Наші експерти кажуть, що на перший погляд дно Прип’яті, де має бути поглиблення, чисте. Там радіонуклідів нема. Але вся система водозабору Прип’яті — це депо, яке зберігає досить велику кількість стронцію та цезію. Як тільки ми змінюємо гідрологію водотоку, одразу річка починає вимивати радіонукліди зі свого водозбору. Тобто будь-яка діяльність з річкою призведе до забруднення вод радіонуклідами. Ніхто не знає, де зосереджені ці відходи, скільки їх і яким чином проявить себе річка під час днопоглиблення, таких досліджень не проводилося. По-друге, Прип’ять — це українська Амазонка, яка може потерпати після запуску водного шляху Е-40. Водність верхньої Прип’яті досить мала, воду звідси беруть для підтримки Дніпро-Бузького каналу. Річка Піна, в яку потрапляє цей канал, стала більш водною, ніж сама Прип’ять. Тобто сьогодні вже Прип’ять — це притока Піни. Ділянка між Білим озером та вся ділянка заповідника «Прип’ять-Стохід» стане з меншою кількістю води. І ця ділянка заповідна є фактично збереженою з погляду на ті види, які там були ще з часів формування річки, тут практично немає інвазійних видів». Науковець додає, що проєкт має право на існування, але за умови детальних досліджень та попереджувальних заходів.
Сергій Межжерін вважає роботи з днопоглиблення річки недоречними: «Мене взагалі дивує ця спроба зробити судохідний канал. Життя нічому не вчить. У 1960-х роках був цей канал, із Херсона можна було доплисти до Гданська. Але останні 30 років ніхто ним не користувався, бо води нема. То менше опадів, то вода іде під землю. У стратегічному плані із Прип’яттю буде те саме, що із Дніпром, який практично припинив своє існування як річка, або й гірше. Пройде п’ять-шість років після цих маніпуляцій, витратять шалені кошти, а потім постане проблема повертати все до природнього стану». Звісно, зараз на Поліссі не все ідеально. Сергій Межжерін каже, що за останні років 20 значно скоротилось видове різноманіття водно-болотних птахів. Та цей край все одно лишається резерватом лісових екосистем. Влада мусить зробити вибір — підтримати та зберегти унікальну природну територію, чи знівечити.
Ознайомитися з повним текстом статті За інформацією газети «День»