 |
Геннадій Єфіменко розповів, що пропагандистське кліше «дружба народів» почало активно вживатися в Радянському Союзі вже з середини 30-х років. Вважається, що вперше цей вислів як ідеологему висловив Йосиф Сталін. Сталося це наприкінці 1935 року під час його промови перед колгоспниками Таджикистану і Туркменістану. Підхопив цю ідеологему і новий керівник КП(б)У Микита Хрущов, якого Кремль на початку 1938 призначив першим секретарем ЦК КП(б)У. І вже під час XIV з'їзду КП(б)У (червень 1938) у його промові лунали тези як про необхідність братерської дружби з російським народом, так і про ліквідацію шкідництва у викладанні російської мови. «Ідеологема «дружба народів» впроваджувалася одночасно з возвеличенням російської нації, російської мови, російської культури в Україні. І в 1938 році справді різко зросла кількість годин вивчення російської мови, були ліквідовані всі національні райони, які існували раніше в Україні. І, здавалося б, було зроблено кроки до русифікації. Правда, русифікація трохи відклалася у зв’язку з приєднанням Західної України. Навіть відклалося збільшення годин російської мови на певний час. Але сама ця ідеологема «дружби народів», в якій є старший брат, старший народ і менші народи, вона весь час існувала під таким значенням», – пояснив учений.
Станіслав Кульчицький додає: ««Це була цілеспрямована політика центрального уряду Кремля. І політика спрямована на те, щоб не було всіляких заворушень між окремими народами. Але тим не менш, це мало подвійний такий підтекст. Тому що, наприклад, Російська Федерація насправді не була федерацією. Це суто централізована держава. Так само союзні республіки. Вони були не справжніми республіками, які утворили Радянський Союз. Це Кремль створював його на певних підставах. Ясна річ, що в 1991 році, коли Радянський Союз розвалився, всі ці приховані суперечності між народними одразу виявилися».
Як зазначив наостанок Геннадій Єфіменко, певний час у Радянському Союзі лунали гасла, які начебто були сприятливими для національних культур. А насправді чимало представників української інтелігенції було заарештовано, а згодом – страчено. Разом з тим звинувачення в великодержавному шовінізмі в бік росіян не лунали. Їх могли звинувачувати в троцькізмі чи ще якихось опозиціях. А от в шовінізмі – ніколи. Така от рівність та дружба народів.
Докладніша інформація За інформацією інтернет-видання «Накипіло»