Перегляд повідомлення

Авторка зазначає: «7 липня 1572 року не стало короля Речі Посполитої Зиґмунта-Августа. Він не залишив по собі спадкоємців, тож уперше вся шляхта новоствореної держави мала вибрати собі короля. На трон претендували син імператора Священної Римської імперії, французький королевич і навіть московський цар. Однак шляхта бажала не лише нового короля, але й підтвердження та розширення своїх прав та свобод. Півторарічні перипетії виборчих баталій врешт-решт закінчилися детронізацією новообраного короля (...) Ще напередодні кончини короля Зиґмунта-Августа країною почали ширитися чутки про погані знамення. (...) Боялися не лише ймовірного розвалу Речі Посполитої, внутрішніх конфліктів і беззаконня, а й самого акту обрання нового володаря. І це попри те, що володарів у Польському Королівстві обирали давно. Та зазвичай це було справою наближених до короля магнатів і високих урядників. Шляхтичі, які традиційно були присутніми при цьому акті, радше їм асистували для годиться, аніж відігравали якусь важливішу роль. Ситуацію змінив Зиґмунт І (Старий), який у 1530 і 1538 роках обдарував усю шляхту правом обирати собі володаря. Це була елекція viritim, тобто кожним голосом. Її запровадження стало своєрідною платнею за згоду на коронування малолітнього Зиґмунта-Августа великим князем литовським і королем польським ще за життя батька. Тож по бездітній смерті сюзерена шляхта отримала можливість випробувати своє право, яке вважала "зіницею" шляхетських вольностей. Справді, в основі поняття "вольності" лежало уявлення про те, що вільна людина живе згідно зі своєю волею і сама керує своїм життям, а отже, сама обирає володаря та встановлює закони». 

Історикиня пояснила, як саме відбувалась елекція, розповіла про облаштування місця виборів, про самих кандидатів та укладення «Генріхових артикул». 

Щодо переможця на виборах Наталія Старченко зазначила наступне: «Монлюк купив Генріхові королювання за такі обіцянки: виплатити всі борги попередника, щорічно вносити до державної скарбниці 450 тисяч золотих із власних прибутків, особистим коштом побудувати флот на Балтійському морі та запровадити частину французьких кораблів до берегів Речі Посполитої, забезпечити піхотинців для війни з Московією та укріпити замки. А водночас шляхта не забула і про своє інтелектуальне майбутнє. Від Генріха вимагали запросити французьких професорів для викладання у Краківській академії та щороку навчати у Франції своїм коштом сто студентів із Речі Посполитої. До речі, про тих сто студентів йшлося і в передвиборчих обіцянках Ернеста Габсбурга. Отож не лише у грошах і флоті вбачала свої потреби шляхта. Шляхетський обранець міг стати королем, лише підтвердивши ці документи присягою. Генріх спритно спробував скористатися суперечками всередині посольства, яке прибуло з-під Варшави до Парижа з повідомленням про обрання, та не присягти на підтвердження окреслених зобов’язань. Він твердив, що практично кожен пункт пропонованих йому артикулів ображає королівський маєстат, особливо параграф про відмову народу коритися володареві, який порушує право. На це не змовчав Ян Зборовський, скчазавши слова, які увійдуть в історію як метафора королювання в Речі Посполитій: "Не присягнеш, не будеш королювати". Отож Генріх та його королівська родина змушені були присягнути. Утім під час коронації у Кракові 21 лютого він присягнув за дещо зміненою старою формулою, не підтвердивши принципових для шляхти документів. (...) Конфлікт закінчився несподіваною розв’язкою: отримавши звістку про смерть брата і вільний французький трон, Генріх таємно проти ночі 19 червня покинув Краків, щоб більше ніколи не повернутися. Хоч до кінця життя він так і не зрікся свого титулу. Упродовж другого безкоролів’я шляхта ухвалить важке рішення про детронізацію обраного всім загалом помазанника Божого (12 травня 1575 року), що уявлялося нечуваним кроком для тодішньої Європи. Вона обере королем трансільванського князя Стефана Баторія. І це після того, як частина сенаторів оголосить володарем імператора Священної Римської імперії Максиміліана ІІ у грудні 1575 року. Вона легітимізує свій вибір, забезпечивши йому широку підтримку по всьому королівству. Вона проведе коронацію 1 травня 1576 року, оголосивши загальну мобілізацію щоб захистити свої здобутки. І весь цей непевний час шляхта забезпечуватиме роботу самоврядних судів на місцях та дбатиме про порядок. Цей досвід напевно придасться їй на майбутнє. Принаймні сформує низку важливих елементів політичної культури та стане предметом неабиякої гордості». 

За інформацією платформи «Локальна історія»