Перегляд повідомлення

Учений розповів хто і як запропонував очільників нацистської Німеччини судити Міжнародним трибуналом: «Сама ідея покарання воєнних злочинців не була новою. Після Першої світової війни був апробований такий механізм і була спроба судити воєнних злочинців Німеччини. Було визначено близько 900 осіб, але все це невдовзі перетворилося фактично на фарс. Тому що судили лише 12 осіб, отримали присуди від кількох місяців до чотирьох років лише шестеро осіб. Але сам прецедент стався. І, напевне, він був ментальною основою для того, щоб цю ідею знову реанімували в 1942 році під час контактів між представниками США, Великої Британії та СРСР. Ще у січні 1942 року на нараді представників окупованих європейських країн ухвалили декларацію, в якій йшлося про покарання шляхом правосуддя тих, хто винен у воєнних злочинах. А в жовтні 1942 року члени Антигітлерівської коаліції сформували Комісію Об’єднаних Націй із розслідування воєнних злочинів. Згодом, під час зустрічей керівників трьох держав, зокрема в Тегерані восени 1943 року, йшлося про необхідність покарати воєнних злочинців – і не тільки німецьких, а й союзників Німеччини в Європі та японських. (...) Фахівці трьох держав створили статут Міжнародного військового трибуналу, який, власне, став таким правовим прецедентом для інституційного та юридичного оформлення процедури суду. Отже, уявити собі, що можна було залучити представників якихось нейтральних держав, доволі складно. Бо все одно доказову базу формували переможці».

Олександр Лисенко також пояснив як реагували в Німеччині на Нюрнберзький процес, чи змінювалися настрої народу з перебігом процесу (процес тривав майже рік – з листопада 1945 року і до кінця вересня 1946 року) і чи змінювалися настрої самих підсудних. 

Наостанок історик відзначив історичне значення Нюрнберзького трибуналу: «З одного боку, я його не недооцінював би, а з іншого – не переоцінював би. Треба віддати належне тим, хто його організовував. Це був такий прецедент, який дістав правове підґрунтя серйозне і став прецедентом для інших судових процесів. Багато спеціалістів оцінюють рішення трибуналу як фундаментально-осмислені, маючи на увазі ті юридичні формулювання, ті правові дефініції, які лягли в основу його інституалізації і процедури. Крім того, вперше було сформульоване звинувачення не груп людей, які відігравали ключову роль у нацистській партії, в гітлерівському уряді, СД, Гестапо, СА і генштабі. І судили саме групи. Це теж такий прецедент, який варто брати до уваги. Велике значення судовий процес має для формулювання таких позицій, як злочини проти миру та злочини проти людяності, які залишаються актуальними до сьогодні. Хоча ми, на жаль, не маємо механізмів реалізації цього правового потенціалу для осуду сучасних ініціаторів війн, локальних конфліктів та агресій. Не переоцінював би цей процес з огляду на багато тих вузьких місць, про які ви теж згадали, правових колізій, які закладені були в юридичну канву цього процесу. Треба також брати до уваги те, що все-таки попри наявність адвокатури, захисту, було виведено багато питань з-під обговорення і адекватних оцінок того, як діяла не лише одна сторона, а й інша. Напевне, деякі концепції, пов’язані з Нюрнбергом, застаріли, на що звертав увагу американський професор Роулінг в 1960-х роках. Він обстоює думку про те, що багато позицій треба вдосконалювати. Але це нормальний процес – все треба вдосконалювати. Американський дослідник Біджис, який написав велику монографію про цей суд, висловив думку про те, що хиткий повоєнний мир більше завдячував взаємному ядерному стримуванню, аніж принципам і правовим засадам, проголошеним у Нюрнберзі. На мій погляд, Нюрнберг став таким символом, який потребує не лише визнання як правового акту, а й політичного акту осуду війни, брутальних варварських засобів її ведення, з якими людство зіткнулося в 1939–1945 роках».

За інформацією ресурсу «Радіо Свобода»