Як стверджує академік-секретар Відділення економіки НАН України, директорка Інституту демографії та соціальної демографії ім. М.В. Птухи НАН України академік Елла Лібанова, українці, попри війну, стали людянішими, демонструють небачену єдність і значно більше, ніж раніше, довіряють владі. До того ж, у нашій країні вже сформувалося сильне й відповідальне громадянське суспільство, яке нарешті позбулося комплексу меншовартості, і формується колективізм. Про зміни (зокрема, психологічні, демографічні й економічні), яких унаслідок війни зазнає та ще може зазнати український соціум, учена розповіла в інтерв’ю журналові «НВ».
 |
«Якщо, скажімо, війна триватиме ще кілька місяців — не дай боже, але ми ж розуміємо, що це можливо, — то люди, які виїхали за кордон, не повертатимуться. Вони адаптуватимуться, працевлаштовуватимуться, їхні діти йтимуть до садочків та шкіл, а після закінчення війни додасться страшний ризик возз’єднання родин не в Україні, а за кордоном. Чоловіки поїдуть за кордон до своїх родин.
Інший варіант, якщо війна закінчиться доволі швидко й люди ще не встигнуть там адаптуватися. Тоді переважна частина повертатиметься, навіть якщо не буде куди.
В сенсі неповернення найбільш ризикованими є дві групи. Перша — це багатодітні родини, мами з маленькими дітьми та люди з особливими потребами, тобто ті, хто отримуватимуть постійний захист від держави, до якої вони прибули. А друга — найбільш кваліфіковані, найбільш мобільні українці, які швидко знайдуть собі роботу й адаптуються».
«Суспільство загалом зазнало й продовжує зазнавати дуже глибоку психологічну травму, це стосується і цивільних, і військових. Є всі підстави очікувати на її поглиблення за мірою оприлюднення та усвідомлення інформації про неймовірні втрати, людські, моральні та матеріальні. Тому зараз треба працювати, по-перше, над діагностикою цієї травми, а по-друге, над тим, як допомогти людям, щоб полегшити ці процеси. Але водночас це формує єднання. Допомога людей і в підвалах та бомбосховищах, і у своїх незруйнованих будинках безпрецедентна — люди надають один одному найрізноманітнішу підтримку, діляться водою, їжею, ліками, теплими речами, книгами чи зарядним пристроєм до телефону».
«Що стосується економіки, то, попри величезні руйнування країни, я не очікую виникнення катастрофічних проблем. Безперечно, рівень життя впаде порівняно із довоєнним. Але економічні втрати, на відміну від людських, є відновлюваними, для цього потрібні, передусім, гроші та їх розумне використання. Переконана, що гроші в Україні будуть. <...> …я переконана, що після закінчення війни Україна отримає щось на зразок плану Маршалла, будуть інвестиції, меншою мірою я розраховую на репарації, будуть відновлені одні підприємства й створені нові, будуть відповідно й робочі місця. Отже, економіка України відновиться, навряд чи миттєво, але доволі швидко. Так, необхідно буде долати корупцію, зокрема й побутову, запобігати розкраданню й неефективному використанню наявних коштів і можливостей, викорінювати правовий нігілізм у всіх його проявах. Але це цілком реальні завдання, які успішно розв’язували різні країни, розв’яжемо їх і ми».