Про те, як війна вплинула і продовжує впливати на розвиток української науки та яка доля в таких умовах може очікувати, зокрема, на фізичні дослідження, розмірковують у своїй статті для журналу Європейського фізичного товариства «Europhysics News» (за вересень 2022 року) троє вчених нашої Академії – завідувач лабораторії статистичної фізики складних систем відділу статистичної теорії конденсованих систем Інституту фізики конденсованих систем НАН України (Львів) академік Юрій Головач, директор Київського академічного університету, завідувач відділу надпровідності Інституту металофізики ім. Г.В. Курдюмова НАН України (Київ) академік Олександр Кордюк і головний науковий співробітник відділу комп’ютерного моделювання багаточастинкових систем Інституту фізики конденсованих систем НАН України (Львів) академік Ігор Мриглод.
 Українські вчені-фізики в Інституті фізики твердого тіла й матеріалознавства Асоціації імені Ляйбніца (IFW Dresden; Дрезден, Німеччина). Фото: IFW Dresden |
«…фізичні дослідження й освіта мають давні традиції в усіх регіонах України. На зорі української Незалежності, у 1990-х роках, фізика й споріднені науки були домінантними галузями досліджень, – пояснюють автори європейській аудиторії. – Значною мірою це сягає корінням ще СРСР, який, на вимогу військового комплексу, орієнтувався на фізику твердого тіла і, як майже всі науки в колишньому СРСР, був дуже закритим від світу. Основні інститути фізичного профілю зосереджувалися на оборонній проблематиці і значною мірою фінансувалися з відповідних фондів. <…> У наступні тридцять років істотно розширилися наукові зв’язки зі світом, практикою стало стажування українських учених у провідних міжнародних фізичних осередках, розширилася сфера фундаментальних досліджень. Чимало цьому процесові сприяв Український науково-технологічний центр, що відкрив нові перспективи для міжнародної співпраці та приєднання України до рамкових програм співпраці ЄС. Нові принципи й підходи почали використовуватися в організації наукових досліджень в Україні, зокрема завдяки створенню Національної ради України з питань розвитку науки і технологій та Національного фонду досліджень України. Представники України брали участь у багатьох наукових колабораціях, зокрема на Великому адронному колайдері».
На думку академіків, війна та її наслідки суттєво вплинуть на наукову сферу України, і серед основних проблем:
- руйнування наукової інфраструктури (внаслідок російських обстрілів і бомбардувань чимало об’єктів зруйновані або постраждали, тож знадобляться значне фінансування для їх відновлення);
- втрата наукових кадрів (науковці є й серед вимушених переселенців та біженців, і, на жаль, серед загиблих, багато хто з них волонтерить і захищає Україну у війську, загалом же умови праці вчених зазнали великих змін у більшості регіонів держави);
- скорочення наукових тем і запитів на дослідження (видатки на науку скорочуються, пріоритетності набувають напрями, що можуть сприяти перемозі й орієнтовані на швидкі прикладні результати, внаслідок чого під загрозою опиняються фундаментальні дослідження, – і все це даватиметься взнаки й у повоєнний період).
«Значна увага в Україні приділяється збереженню інфраструктури наукових установ, насамперед у плані невідкладного порятунку пошкоджених будівель та їхньої тимчасової консервації до припинення бойових дій. У більшості фізичних лабораторій дослідження тривають, хоча зі зрозумілих причин у менших обсягах, ніж до війни. <…> У довгостроковій перспективі українська наука, вочевидь, потребуватиме «плану Маршалла», щоб вижити. Ми можемо сподіватися отримати легший доступ до європейських дослідницьких інфраструктур і міжнародних ґрантів, як-от у межах програми «Горизонт Європа», але розвиток спільних дослідницьких лабораторій та інститутів в Україні був би особливо помічним. Одним із ключових завдань буде не просто відновлення довоєнного рівня наукової інфраструктури, а створення нових точок швидкого зростання – можливо, шляхом створення кількох центрів міждисциплінарних фундаментальних досліджень із сучасним обладнанням, а також із доступом до глобальних комп’ютерних систем і широкого залучення міжнародних фахівців до наукових тем. Ці центри мають бути тісно інтегровані в навчальний процес. Це могло би дати потужний стимул як для підготовки молодих фізиків, так і для збереження рівня фундаментальних досліджень та інтеграції в Європейський дослідницький простір», – вважають Юрій Головач, Олександр Кордюк та Ігор Мриглод.
Вони також наводять приклади підтримки українських дослідників – ініціативи, започатковані вже під час повномасштабної російської військової агресії проти України. Однак застерігають, що в нинішніх умовах зберігається ризик нової хвилі «відтоку мізків» із нашої країни за кордон.
«Як свідчать соціологічні дослідження, переважна більшість українців упевнені в перемозі України, попри жахливі методи ведення війни (по суті, визнані в усьому світі терористичними), коли росіяни намагаються залякати й у такий спосіб підкорити шляхом цілковитого знищення об’єктів цивільної інфраструктури та бомбардування мирних жителів. Але перемога (якою її собі уявляє Україна) можлива лише тоді, коли міжнародна спільнота допоможе Україні вистояти. Це шлях до тривалого миру в Європі та світі, шлях до миру в Україні, до майбутнього для фізики й інших наук в Україні. І кожен громадянин світу може сприяти цьому процесові або бути пасивним спостерігачем, а отже, активним противником такого сценарію. Такою є відверта відповідь на питання про майбутнє фізики в Україні», – підсумовують автори.