Нещодавно Видавничий дім «Академперіодика» НАН України відкрив вільний доступ до трьох нових книг. Розповідаємо про кожну з них і гаряче рекомендуємо для ознайомлення.
Вийшли друком дві перші книги із запланованих на цей рік у загальноакадемічній серії «Наука для всіх» — «Прихована загроза у питній воді: життєздатні некультурабельні мікроорганізми» та «Магія повсякдення давніх слов’ян. Нариси».
 |
Автори однієї з них — співробітники Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України. Вони доступно й цікаво описують питання, пов’язані із оцінюванням якості питної води. Адже проблема водопостачання якісної води в достатній кількості є однією з найважливіших проблем людства. Якість води визначає не тільки здоров’я, а й рівень добробуту суспільства у загальному сенсі. Що якіснішу воду може собі дозволити пересічний громадянин, то вищим є рівень життя у країні. Тому контроль якості води є надзвичайно важливим з погляду науковців, медиків, епідеміологів, хіміків, аграріїв, ветеринарів, підприємців, які продають чисту (й не дуже) питну й мінеральну воду. Якість води та її контролювання повсякчас перебувають під пильним поглядом громадян і політиків. Дуже важливим питанням є виявлення мікроорганізмів у воді, бо її якість визначає не тільки хімічний, а й мікробіологічний склад.
У книзі доступно викладено результати дослідження можливості утворення життєздатного некультурабельного стану в санітарно-показових культур, які часто трапляються у воді. Викладено також розроблену авторами методику виявлення таких мікроорганізмів у життєздатному некультурабельному стані в природних і питних водах. Описано й нову технологічну схему ефективного вилучення життєздатних некультурабельних мікроорганізмів з питної води.
У збірці нарисів з магії повсякдення давніх слов’ян описані деякі дії, явища чи предмети, що не потребували якихось особливих трудовитрат на виготовлення речей і не мали очевидного практичного застосування, але при цьому відігравали дуже важливу роль у духовному житті наших предків.
Перший нарис — «“Сонечко” в руках» — фактично присвячено ідеї, а не залишкам матеріальної культури. Значення символа сонця переоцінити складно, адже сонце — це саме життя. А от нанесення цього символа на різноманітні речі та безпосередні значення у цих конкретних випадках і є предметом нарису. Ярослав Володарець-Урбанович ретельно зібрав велику базу даних щодо нанесення солярних символів на пряслиця й горщики, а також використання мотивів у прикрасах давніх слов’ян. Ростислав Терпиловський опрацював ці матеріали з відповідною інтерпретацією.
Кілька наступних нарисів стосуються достатньо типового для археології аналізу матеріалів: від речознавства до планіграфії об’єктів, що поступово переходять від менших до більших категорій. Цей блок містить: детальний опис єдиної знахідки невеликого фрагменту горщика; огляд категорії посуду, що мала взаємодію із хлібом; жаровні як «перехідної» форми від посуду (сковорідки) до невід’ємної частини печі; два огляди різних нетривіальних особливостей улаштування печей; унікальне розташування мініатюрного житла — точної зменшеної приблизно вчетверо копії звичайних жител — всередині одного з таких «стандартних» давньослов’янських жител. Один із нарисів є «вдалим детективним розслідуванням» — аналізом планіграфії житла з визначенням можливості улаштування красного кута і «дідуха» в ньому. Завершальний розділ стосується аналізу в межах частини київського Подолу у давнину.
Нарис «“Пейзаж” родючості й достатку» присвячений унікальній знахідці невеликої верхньої частини горщика празької культури, практично суцільно помереженого символічними знаками. Автор нарису Любомир Михайлина досліджував знахідку із прокресленими знаками, зокрема солярним символом, яку в радянські часи приховували, адже інша назва цього символа — свастика…
Нариси про «“Магічний” посуд», «Від сковорідки до печі: жаровні» та й «Жито як підсилювач магії печі» є результатом 20-річних досліджень і спостережень Сергія Горбаненка. Досліджувані ним відбитки зернівок є доволі типовими для виготовлених без використання швидкого гончарного круга керамічних виробів давніх слов’ян. Ці знахідки підкреслюють хліборобські традиції та привідкривають завісу щодо певних сакральних дій наших предків.
«Піч як прихисток домовика» — нарис, створений завдяки малопоширеному явищу вмуровування горщика до тіла печі наприкінці І тисячоліття у сіверян.
На значних теренах Східної Європи від правого берега р. Дніпро на сході й до р. Влтава (і далі) на заході набула поширення празька культура. І саме поблизу м. Прага на Влтаві досліджено унікальний комплекс, аналогічних якому досі не вдалось знайти на просторах поширення слов’ян. Саме йому присвячено нарис «Мініатюрне житло з Розтоків у Празі: свідок обряду посвячення з магічними рисами» від безпосередніх дослідників пам’ятки — Мартіна Куни і Наді Профантової.
Тема закладної жертви на початковому етапі будівництва добре відома в археологічній та етнографічній літературі. Одну із таких яскраво виражених за-кладних жертв безпосередньо досліджував Ростислав Терпиловський.
Нарис про дідуха — дуже вдало проведена «криміналістична експертиза». Дані, отримані з одного з давньоруських жител у Софіївській Борщагівці, не можна вважати сенсаційними у порівняльному плані: в етнографічній літературі, а подекуди й донині в побуті, існує багато цікавих та яскравих матеріалів щодо дідуха, його значення, ролі й місця, пов’язаних із ним обрядів тощо. У цьому випадку значно важливіше інше: всі етнографічні матеріали «пірнають углиб віків» не далі, ніж на два-три століття, тоді як завдяки надзвичайній увазі до деталей та ретельній фіксації в ході дослідження житла вдалося відтворити аналогічну картину ще за давньоруських часів. Себто на понад пів тисячоліття раніше, ніж про це може розповісти етнографія. «Збирачами доказів» стали учасники експедиції та її начальник Ігор Готун; ідея відтворення загальної картини за отриманими даними належить С. Горбаненку.
Сергієві Тараненку, археологу, який присвятив два десятиліття безпосереднім археологічним дослідженням київського Подолу і знає планіграфію та стратиграфію (нашарування) Подолу «як свої п’ять пальців», належить нарис «У пошуках капища Волоса на київському Подолі». Він створений завдяки аналізу документації, власним спостереженням, зіставленням різноманітних джерел тощо й уточнює найімовірніше місце існування давнього дохристиянського капища.
Ця книга, незначна за обсягами добірка нарисів, є результатом багаторічної праці авторів і навіть багатьох поколінь учених. Надзвичайно важливим є доробок наших попередників: уважність у ході самих розкопок, педантичність і допитливість на «кабінетній» стадії опрацювання матеріалів тощо. Тобто ця книга не постала «нізвідки», за рік-два. Кожен із авторів «Нарисів» має за плечима від 10—20 до 40—50 років досліджень, накопичення досвіду і прикладів, обмірковування й синтезу отриманої інформації. Для представлення результатів учені опрацювали тисячі наукових праць з археології, етнографії, мовознавства й інших галузей знань, колекції матеріалів із сотень різних археологічних пам’яток, що зберігаються в десятках різноманітних наукових / музейних / університетських закладах у кількох країнах, де вивчають давніх слов’ян. І навіть цього не достатньо: публікації книги передували консультації авторів із десятками колег-археологів, співпраця з науковцями багатьох гуманітарних і природничих напрямів, обговорення на конференціях, у наукових відділах і навіть у дружніх бесідах в часи дозвілля. За все це автори вдячні всім причетним: рідні, друзям, колегам.
Прикрашають книгу чудові художні ілюстрації-реконструкції фахового археолога Антона Панікарського.
Видавничий дім «Академперіодика» НАН України й Інститут історії України НАН України продовжують співпрацю над проєктом «Україна. Нариси історії», тож наразі вийшла друком іще одна книга з цього проєкту — «Україна в XIX столітті: людність та імперії» (відповідальний редактор — академік НАН України Валерій Смолій, координатор проєкту — член-кореспондент НАН України Геннадій Боряк).
Автори Валентина Шандра й Олена Аркуша пропонують читачам наукове осмислення «українського дев’ятнадцятого століття», яке неможливо розглядати без аналізування світових подій від Великої французької революції 1789 р. до Першої світової війни, так званого довгого ХІХ століття.
Автори змальовують чіткий «розпад» політичної історії ХІХ ст. на два періоди, межею яких є революція 1848 р. та ліберальні реформи 1860-х років у Російській та Австрійській (Австро-Угорській) імперіях. У чітко структурованих розділах книги описано геополітичну ситуацію у Східній Європі останньої чверті XVIII та ХІХ ст. і розглянуто такі питання: територія та населення українських земель у складі цих імперій, влада й суспільство, релігійне та церковне життя, війни на території України і служба її населення в імперських арміях, ліберальні реформи та їхні наслідки, перехід від аграрного до індустріального суспільства, освіта, наука, культура й повсякденне життя українців.
Політичну історію представлено за двома основними сюжетними лініями: процеси модерного націєтворення та інтеграція українського соціуму й політикуму до імперських структур. Автори відійшли від зображення історії ХІХ ст. як постійного протистояння між імперіями та націями й розглянули ширший комплекс питань, пов’язаних з організацією імперськими органами влади життя на підвладних територіях. Обидві імперії пройшли шлях від реформ освіченого абсолютизму до ліберально-конституційних перетворень і представницько-парламентських установ. Тривале перебування української людності в Австрійській і Російській імперіях спричинило відмінності у перебігу соціальних процесів і процесів націєтворення, які визначили регіональні особливості політичної культури. Автори прагнули збалансовано підійти до націєцентричного викладу історії ХІХ ст., дослідивши український національний рух по обидва боки кордону відповідно до усталених в історіографії типологічно-порівняльних періодизацій для тогочасних недержавних народів Центрально-Східної Європи. Особливу увагу приділено розгляду спільних зусиль діячів різних регіонів України, спрямованих на досягнення всеукраїнської єдності.
Формування сучасної української нації, яке в основному відбулось упродовж ХІХ ст., автори розглядають як процес, що тривав у тісній взаємодії та конкуренції з іншими національними й територіальними проєктами в регіоні, насамперед із російським / панруським і польським / річпосполитським. Варіанти ідентичностей показано як процес пошуку, зумовлений специфічними обставинами того часу, місця та простору. Оскільки саме в перехресній взаємодії різних національно-політичних орієнтацій викристалізувалася модерна Україна.
Водночас описані інші етнічні групи, що проживали на території України і зробили свій внесок у залюднення, економічний та культурний розвиток історичних регіонів. Праця також містить сюжети, що відображують життя єврейської, німецької, румунської, угорської, болгарської, грецької, вірменської та інших етнічних громад, й аналіз становища кримськотатарського населення.
Автори наголошують на важливому впливі воєнних подій щодо інтелектуальної та організаційної консолідації українського руху, оскільки до початку Першої світової війни українське питання було внутрішньою справою Росії й Австро-Угорщини, а в ході воєнних дій воно вийшло на міжнародний рівень. Війна зламала кордонні перепони, й українська нація самоусвідомила себе настільки, що переосмислила своє завдання й розпочала боротьбу за власну державність. Адже внаслідок цієї війни сталася ліквідація імперських режимів, що створило принципово нову політичну ситуацію для реалізації планів і проєктів державної самостійності України.
За інформацією Видавничого дому «Академперіодика» НАН України