Доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу.
1975 року захистила кандидатську дисертацію “Морфологічна структура відіменних дієслів у сучасній українській мові”.
1991 року захистила докторську дисертацію “Деривація синтаксичних одиниць”.
Напрямки наукових досліджень – словотвір сучасної української мови, морфологія, семантичний і дериваційний синтаксис. Знаний в Україні фахівець у галузі функціональної та категорійної граматики. Має вагомі й різновекторні напрацювання в теорії деривації.
Уперше в лінгвоукраїністиці розробила теоретичні засади синтаксичної деривації, випрацювала концепцію дериваційного синтаксису, що започаткував нову галузь синтаксичної науки. Застосувала функціонально-семантичний підхід до аналізу та систематизації дериваційних морфем, який посприяв виокремленню нової, синтаксично орієнтованої галузі словотвірної морфеміки. Останнім часом працює в галузі категорійного словотвору та синтаксису, розробляє теоретичні засади словотвірних і синтаксичних категорій. Лауреат премії імені О.О. Потебні НАН України за працю “Теоретична морфологія української мови” (2005 р.).
Автор монографій «Українське слово у вимірах сьогодення» (2014), «Сполучники української літературної мови» (2010), «Граматичний словник української мови. Сполучники» (2007), «Деривація синтаксичних одиниць» (1991).
Співавтор монографій “Теоретична морфологія української мови” (2004), “Граматика української мови. Морфологія” (1993), “Морфеміка української мови” (1987), “Семантико-синтаксична структура речення” (1983), “Граматика української мови” (1982), “Словотвірна структура слова” (1981), “Числівник української мови” (1980), “Словотвір сучасної української літературної мови” (1979).
Автор низки статей енциклопедії “Українська мова”.