Народився 16 червня 1894 в м. Житомир. У 1912 р. закінчив із золотою медаллю гімназію та вступив до Київського університету (закінчив у 1917). Після закінчення університету викладав на Вечірніх вищих жіночих курсах у Києві та паралельно працював у керованій академіком В. І. Вернадським хімічній лабораторії АН УРСР (1919—1920). З 1924 р. був технічним керівником хіміко-фармацевтичного заводу, співробітником Київського політехнічного інституту (1924—1929).
У 1929 р. переїхав до Томська, де розпочав роботу на кафедрі аналітичної хімії, а пізніше неорганічної хімії місцевого університету. З 1930 р. – професор Томського університету, з 1935 р. – професор Середньоазійського університету в Ташкенті і директор хімічного інституту про університеті. З 1938 р. доктор технічних наук. З 1944 р. – завідувач кафедри фізичної хімії Казахського університету в Алма-Аті.
У 1946 р. його було обрано член-кореспондентом, а з 1962 р. — дійсним членом Академії наук Казахської РСР.
Помер 15 червня 1981 в. м Алма-Ата.
Розробив кількісну теорію розчинів. Показав, що так звана аномальна електропровідність — не виняток, а правило, довів помилковість застосування закону розведення Оствальда до більшості розчинів. Сформулював узагальнену теорію кислот і основ. Установив, що системи, у яких відбувається хімічна взаємодія, підпорядковуються законам ідеальних розчинів лише за умови вираження складу через рівноважні концентрації. Вивів рівняння залежності неколигативних властивостей розчинів (щільність, в'язкість) від їхньої складу.