Чи можна спостерігати «зорепади» на Місяці? Яку функцію у Всесвіті виконують чорні діри? Яке нове знання розраховують найближчим часом отримати астрономи? Чи є серед досягнень астрономів Академії такі, що користуються авторитетом у світі? На ці й інші запитання в інтерв’ю науково-популярній програмі «Модуль знань», що виходить в ефір на хвилях радіостанції «UA: Українське радіо», відповів учений-астроном і популяризатор астрономії, завідувач лабораторії методологічного та інформаційного забезпечення освіти і науки (астрономічної) Науково-навчального центру Головної астрономічної обсерваторії (ГАО) НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Крячко.
Академічна Обсерваторія є досить великою науковою установою, в якій зосереджено переважну більшість вітчизняних висококваліфікованих фахівців у галузі астрономії та астрофізики, розповідає гість радіостудії. Крім власне наукових працівників, котрих налічується близько 100 осіб, у складі ГАО НАН України діють також допоміжні й технічні служби.
«В нашій Обсерваторії сформувалася відома у світі наукова школа вивчення руху полюсів Землі, започаткована засновником і першим директором установи академіком Олександром Орловим, – говорить Іван Крячко. – Знають за кордоном і про наших «сонячників»: про це, зокрема, свідчить той факт, що завідувач відділу фізики Сонця ГАО НАН України член-кореспондент НАН України Наталія Щукіна певний час очолювала Департамент Сонця в Міжнародному астрономічному союзі. Досить потужною є наша група космічного приладобудування, зусиллями якої сконструйовано кілька дуже якісних приладів. Один із них зараз працює на космічному апараті, що кружляє навколо Марса, й вимірює вміст газу метану в атмосфері цієї планети, щоб визначити його походження, яке, за деякими припущеннями, може бути пов’язаним із виникненням життя.
Загалом, астрономія – досить інтернаціональна наука, і наші вчені намагаються тісно співпрацювати із зарубіжними колегами, долучатися до виконання спільних дослідницьких проектів. На сьогодні ми маємо зв’язки з Європейською південною обсерваторією, астрономічними науковими центрами Німеччини, Китаю та інших країн.
Якщо порівнювати Україну з іншими країнами світу за критерієм розвитку астрономічної науки, то ситуація не така однозначна, як може видатися. Адже є країни, в яких астрономія майже або зовсім не розвивається (і це не тільки більшість території африканського континенту, а й деякі малі європейські держави, наприклад балтійські), а є великі астрономічні держави – США, Італія, Франція, Велика Британія тощо.
ГАО НАН України має у своєму розпорядженні унікальний сонячний телескоп, за деякими характеристиками – один із найкращих у світі. Він розташовується в окремій башті, але має рухоме дзеркало у складі так званої целостатної групи, що дає змогу відслідковувати Сонце, яке дуже швидко переміщується небесною сферою.
Найбільший телескоп на території Обсерваторії має діаметр дзеркала 70 см, проте ГАО НАН України володіє також телескопом із діаметром дзеркала 2 м. Цей інструмент від початку перебував поза Україною, на Кавказі. Чому так сталося? Коли ще за радянських часів тривали пошуки місця для спорудження астрофізичного філіалу ГАО НАН України, в Карпатах не вдалося знайти гірських вершин зі сприятливим астрокліматом, тому було обрано пік Терскол (заввишки 3100 м) неподалік Ельбруса. Астрономам потрібна не тільки висота, а й достатня кількість ясних ночей. Так, у Києві їх зараз лише близько 70 на рік, тоді як, наприклад, у пустелі Атакама, що в Чилі, майже 300 на рік. Тому саме там, а не на території Європи, працює Європейська південна обсерваторія».
Відповідаючи на запитання ведучої, Іван Крячко пояснив, чому в українській астрономічній термінології усталилося слово «зоря»: «Коли ми з відомим українським астрономом і популяризатором астрономії Іваном Климишиним писали перший вітчизняний підручник з астрономії для 11-го класу, колега зауважив, що «зірки» бувають на сцені, на небі ж – тільки «зорі». Загалом це дискусійне питання, проте ми все-таки говоримо про «зоряне небо», а не «зіркове»».
«Потяг до зоряного неба – природний, – продовжує вчений. – У мене він з’явився досить рано, ще в молодшій школі, і з тієї ж причини, що й у багатьох інших дітей – я намагався полічити зорі, для чого за допомогою лінз сконструював собі найпростіший телескоп на зразок того, який зробив Галілео Галілей понад 400 років тому. В часи мого дитинства цей прилад власноруч виготовляв для себе практично кожен астроном- аматор, оскільки в магазині телескопи коштували дорого, та й придбати їх було не так уже й просто. Мій телескоп давав збільшення всього у 30 разів – зараз це дуже й дуже мало, навіть хороші сучасні біноклі мають значно кращі оптичні характеристики, в тому числі й за якістю зображення. Але Галілей зробив за допомогою такого досить примітивного, як на тепер, приладу видатні відкриття і започатковував нову, телескопічну епоху.
Сьогодні вибір інструментів надзвичайно широкий. Аматорам астрономії та астрономам-початківцям, які хотіли б виключно спостерігати зоряне небо, раджу користуватися найпростішими телескопами. Якщо є намір фотографувати – потрібен складніший пристрій і, що головне, неодмінно обладнаний годинниковим механізмом. Телескоп, який не має такої опції, не дасть змогу знімати».
«Зараз я знаю, що порахувати всі зорі неможливо: попри те, що ми спостерігаємо Всесвіт у дуже широких масштабах і бачимо дуже віддалені від нас великі зоряні системи – галактики (наша власна Галактика – Молочний Шлях – належить до скупчення зоряних систем, які отримали назву місцевої групи галактик), – окремих зір у них ми поки що не можемо спостерігати», – зазначає вчений.
Він також розповів, що сучасні астрономи можуть «зазирати» в глибини космосу на відстань до 12 млрд світлових років від Землі: «Це практично нинішній «край» Всесвіту і межа, що відокремлює нас від початку нашого світу. Вчені вже майже досягли точки його народження – моменту так званого Великого Вибуху, хоча сам цей процес навряд чи вдасться спостерігати. Все це стало можливим завдяки новітнім інструментам досліджень – таким як Космічний телескоп імені Габбла, який уже близько 30 років працює на навколоземній орбіті. Астрономи сподіваються, що за кілька років до ладу стануть нові надпотужні як наземні, так і космічні телескопи, зокрема новий космічний телескоп, котрий прийде на зміну телескопові імені Габбла, – телескоп імені Джеймса Веба. Наразі не відомо достеменно, коли це відбудеться, адже його запуск уже кілька разів відкладався з різних технічних причин. Остання приблизна дата, яка повідомлялася громадськості, – 2021 рік. Зараз діаметр дзеркала найбільшого у світі телескопа становить 10 м, але європейці вже конструюють телескоп із діаметром дзеркала 39 м (!). Тож уявіть собі, які нові горизонти відкриються перед наукою, коли ці інструменти запрацюють».
Одне із запитань, на яке ще тільки належить дати відповідь, стосується того, що ж послугувало поштовхом до Великого Вибуху: «Говорячи простими словами, з не відомих нам причин сталася зміна стану певного середовища (якого саме – теж наразі не можна сказати), внаслідок чого «народився» наш Всесвіт. Щось подібне відбувається, коли при падінні температури повітря замерзає вода і на шибках утворюються різноманітні візерунки. Це так звана біфуркація, перехід речовини з одного фізичного стану в інший, зовсім не схожий на попередній. Словосполучення «Великий Вибух» умовне і зовсім не означає, що мав місце вибух у хімічному розумінні. Тут мається на увазі, що Всесвіт виник, з чого випливає, що він не завжди існував у тому вигляді, в якому ми його знаємо, що він почався з певної точки, яку можна описати тотожністю: t=0. Сьогодні це підтверджено наукою, зокрема астрономічними спостереженнями, й не піддається сумніву».
 |
За словами вченого, міфологічне тлумачення явища зорепаду (а насправді – метеоритного потоку) має, вочевидь, глибоке історичне коріння. Падіння зорі асоціювали, зокрема, зі смертю людини, що уподібнювалася до згасання свічки. Проте ще за давніх-давен дослідники з’ясували, що зорі як надзвичайно масивні небесні тіла не можуть падати на планети (радше, навпаки) і при падінні на Землю через тертя в атмосфері спалахують дрібні об’єкти – по суті, космічне каміння, астероїди. «Проводячи школярам екскурсію Музеєм історії нашої Обсерваторії, я часто запитую в них, чи можливі зорепади на Місяці і чому. Правильна відповідь – ні, не можливі, адже на природному супутнику нашої планети відсутня атмосфера, тому космічні тіла безперешкодно падають на його поверхню», – говорить Іван Крячко.
Учений прокоментував і досить популярну нині тему чорних дір: «Усі чорні діри поділяють на два типи: одні виникають унаслідок загибелі зір (у цьому випадку чорна діра є останнім етапом існування масивних зір), інші (так звані надмасивні чорні зорі) здавна існують у центрі галактик. Чорні діри другого типу відіграють у Всесвіті надзвичайно важливу роль – імовірно, саме вони були «зародками», навколо яких після Великого Вибуху сформувалися зоряні системи. Адже чорна діра – це насамперед потужна гравітація, тобто сила тяжіння. Отже, якби не чорні діри, наш Всесвіт, очевидно, був би інакшим.
ГАО НАН України теж має своїх фахівців у цій галузі. Скажімо, заступник директора з наукової роботи нашої установи доктор фізико-математичних наук Петер Берцик досліджує чорні діри та моделює їхнє злиття на суперкомп’ютерах як в Україні, так і за кордоном».
ВІДЕОЗАПИС РАДІОПЕРЕДАЧІ
P.S. Нагадаємо, невдовзі ГАО НАН України відзначатиме своє 75-річчя. Урочисті заходи з нагоди ювілею установи триватимуть 15-17 липня 2019 року в Києві за адресою: вул. Академіка Заболотного, 27. Стежте за анонсами на нашому сайті, а також на інтернетресурсах Обсерваторії – офіційному вебсайті та Фейсбуксторінці.
Ілюстрації – з відкритих інтернетджерел